Сестра покійного композитора Володимира Івасюка — Оксана Івасюк, 49 років, у чернівецькому готелі "Буковина" зустрічає знайомих із Києва. Вони приїхали на фестиваль "Червона рута".
— Ні-ні, без молока, — заперечує офіціанту, який пропонує каву.
Оксана керує Чернівецьким інститутом післядипломної освіти. Її чоловік 52-річний Віктор Павлюк — перший заступник губернатора. Був першим заступником міністра економіки в Криму. Працював у Чехії в торговельно-економічній місії при українському посольстві.
— У владу Віктор прийшов із науки, він фізик. 1991-го — у 33 роки — став у Чернівцях міським головою. Добре розбирається в літературі. Із сучасників найбільше цінує творчість Оксани Забужко і Тараса Унгуряна, свого однокласника.
Оксана Івасюк два роки викладала в Карловому університеті в Празі.
— Мене запросив видатний україніст Вацлав Жидліцький. Поряд із нашим районом жив президент Вацлав Гавел. Гуляючи, ми інколи бачили його. У містечку Старі Гради я віднайшла архів ректора Українського вільного університету композитора Олександра Колесси. А Віктор знайшов 120 цінних листів Спиридона Черкасенка до Володимира Дорошенка. В одному старовинному замку можна було працювати цілу ніч. Якось поїхала без чоловіка й залишилася там. Десь пів на 12 ночі йшла в кімнату гуртожитку, де мала ночувати, але не могла потрапити, бо по замку літали кажани. Нікого вже не було, всі науковці пішли спати. Звоню чоловікові, питаю: що робити? А він каже: ти або наукою займайся, або кажанів бійся! Щось вибери.
Музикою займаєтеся?
— Слабенько граю на фортепіано. Володя зі мною займався, але я трохи капризувала, бо хотіла з ним більше говорити, ніж грати. Маю хист чути мелодії, навіть пташок і псів. Якось на вулиці півночі гавкав пес. Я не спала — аналізувала крізь сон, де він бере фальшиву ноту.
Якось на вулиці півночі гавкав пес. Я не спала — аналізувала крізь сон, де він бере фальшиву ноту
1976-го Володимир Івасюк писав із симфонічним оркестром музичний супровід для платівки Софії Ротару.
— На два тижні взяв мене в Київ. Я ходила по музеях, гуляла. Потім приходила в Будинок звукозапису, приносила молоко в пакетах. Такі були пакети трикутні, червоні — і чорний хліб. Це була їхня їжа на цілий день. На 16-річчя Софія Ротару подарувала мені золотий кулончик у вигляді Лева.
Багато пісень брат написав у Бердянську. Там жило двоє наших тіток, рідні сестри мами. Одну звали Марія Іванівна — тьотя Маня, а друга Євдокія Іванівна — тьотя Дуня. Мама любила до них приїздити. Батько написав там кілька романів, а Володя — багато пісень. Мене віддавали туди на всі канікули.
Що за колоритний дід на фотографії у вашому родинному музеї-квартирі в Чернівцях?
— То дід, Григорій Івасюк. Мав вредний характер, як і я, — сміється. — Ну, не вредний, а міцний. Був селянином і великим патріотом. Під час Першої світової війни воював на фронтах Італії. Підірвав там здоров"я.
У вашого брата було багато прихильниць. Чому він не одружився?
— Він зустрічався з Людмилою Шкуркіною із Дніпропетровська. Збирався одружуватися. Рік тому Людмила померла. Вона була однокласницею брата в Кіцманській школі (райцентр у Чернівецькій області. — "ГПУ"). Закінчила театральний інститут. Працювала в театрі в Дніпропетровську, останнім часом — у Севастополі. Вийшла за місцевого поета, їхній син став кіноактором. 80-річна мати Людмили живе в Чернівцях. Вона часто заходить до музею Володі.
Сестра Оксани 57-річна Галина Івасюк, живе у Львові.
— Працює невропатологом. Її шанують у Львові ще й тому, що не бере хабарів, — усміхається. — Одружена з фотографом Любомиром Крисою. Грає на кількох музичних інструментах, любить джазові імпровізації. Її донька, Софійка Ковальська — філолог, а син Володимир — лікар.
"З одягу Володя привозив мені светрики"
"Володя любив робити гарні подарунки. Якось приніс мені французькі парфуми "Фіджі". У 15–16 років це був неймовірний кайф. Я довго потім тримала вже й порожню пляшечку. З одягу привозив мені светрики. А ще любив купувати різні тканини, щоб я сама собі щось пошила".
2 
1
Коментарі