— Как-то пробовал сажать на воду копию самолета-лодки Григоровича. Его сделали харьковские студенты для конкурса на Киевском море в 1985-м. Тогда чуть не потонул. Мы с коллегой сели на воду, фанерный фюзеляж прогнулся. Хлынула вода. Самолет держался на крыльях. Витя быстро выбрался. А мне пояс тяжело было снять. Пока вылез, пережил серьезный экстрим, — каже киянин Олександр Галуненко, 70 років. Він — колишній льотчик-випробувач заводу "Антонов". Піднімав у небо Ан-225 "Мрія" — найбільший у світі літак.
На пенсії Олександр Галуненко працює радником на заводі "Антонов". Його кабінет — на першому поверсі. На стінах висять фотографії літаків, які пілотував. Сідаємо за стіл посеред кімнати.
— Народився в селі. Воно входило у зону польотів Мелітопольського військового аеродрому, — розповідає Олександр Васильович. Він — у темному костюмі, свіжовиголений. — Увесь час над нами літаки пролітали. Дітвора на вулиці грається — летить літак, ніхто не звертає уваги. А я пальцем показував і від захвату кричав. Усі говорили, що з мене буде льотчик.
Олександр Васильович повертається лицем до стіни. Там — фотографія літака.
— "Руслан" (найбільший серійний вантажний літак у світі. — ГПУ), "Мрія" — це витвори мистецтва, — каже чоловік. — Остання вже 28 років літає. А в світі хтось щось подібне створив?
Коли "Мрію" вперше запросили до США, я полетів в Оклахому. Половина штату прибула на аеродром подивитися на найбільший у світі літак. Кожен третій американець, коли заходив на борт, вигукував: "Яке диво створила фірма Боїнг!" Ми відповідали, що це — "Антонов". — А де це? — У Києві, кажемо. В Україні. Знаєте, що таке Україна?
Щоб постійно не пояснювати, знайшли політичну мапу світу. Я окреслив фломастером територію України, написав великими літерами "Київ". Мапу повісив на вході до літака. Паломництво тривало два дні. Давали американцям уроки географії.
Коли деякі хочуть "уколоти" наших конструкторів, запитують — чому ваші літаки не купує Європа? Бо ніколи не дозволять потрапити на їхній ринок. Тому нас пускають тільки в Африку й Південно-Східну Азію. Такого, як "Руслан", у них нема. Тому ці машини експлуатують по всьому світу. Нещодавно літак купили Об'єднані Арабські Емірати.
Ідемо у складальний цех дивитися на літаки. Відстані між будівлями заводу великі, тому 5 хв. їдемо машиною. Дорогою Олександр Галуненко розповідає, як установив 263 світові авіаційні рекорди за три польоти:
— Є рекордна таблиця. Там, наприклад, указаний підйом вантажу на різні висоти. 1989 року встановили 110 рекордів на "Мрії". 2001-го взяли вагу 253 тонни. Побили 124 рекорди. Ще в мене є досягнення на "Руслані" і Ан-72.
У цеху обабіч проходу складають невеликі літаки — є корпус, машини чекають на фарбування. В кінці залу — "Руслан". З кабіни чути стукіт молотків.
— Наші конструктори, інженери перед випробувальними польотами пишуть завдання для льотчиків. Таких польотів на одній машині виконують від 600 до 1000 протягом двох-трьох років, — говорить Галуненко.
Він викладає в Кіровоградській льотній академії Національного авіаційного університету. Син Євген — льотчик-випробувач, начальник льотно-випробувальної служби на "Антонові", донька Олена — економіст.















Коментарі