33-річний Ніколай Вієру-Васіліца з Ужгорода є далеким родичем трансільванського князя Влада ІІІ Цепеша.
— Його ще Дракулою називають. Ми з ним родичі в десятому коліні. Влад ІІІ Цепеш походить від Мірчі Чел Батрина. А Мірча був двоюрідним братом Дана Вієжуарі, від якого пішов наш рід.
Запрошує до своєї кімнати. На стінах — старовинні ікони, фотографії трансільванських і румунських вельмож. Біля вікна — старовинна шафа, поряд — антикварний диван.
— Дракула був володарем Трансільванії, а пізніше королем Валахії, — каже. — Його називають кровопивцею, бо даки, до яких відносився Влад, після перемоги випивали кров ворога. А це наводило жах на противників, тому вони складали про Цепеша такі легенди.
Пригощає виноградним соком і чорним шоколадом.
— З раннього дитинства помічав, що вдома є дуже багато реліквій: старовинні шафи, дивани, ордени царської Росії, сімейний 200-річний фотоальбом, раритетні коштовності. Але про них нічого не розповідали. Я собі не міг пояснити, звідки у нас, простих людей, усе це. Пізніше зрозумів, що за Радянського Союзу навіть за один такий папірець могли розстріляти. Прадід усе життя боявся цього, тому поміняв прізвище: із дворянського Вієжуарі на Вієру. І бабка Катерина до останнього дня мовчала. Нікого в родині це особливо й не цікавило. Мама взагалі досі остерігається, що з неї сміятимуться в очі. Вона в мене домогосподарка. Тому я все перевірив. Подав запит в архів Кишинева. У 2005-му там підтвердили інформацію про мій рід, дали зображення родового герба.
Ніколай живе із мамою, вітчимом і 6-річним сином Олександром. На Закарпаття переїхав 1987-го з молдовського міста Бельци.
У школі про наше походження нічого не знають
— До нас часто приїздили знайомі з України. Запросили погостювати в себе. Мамі так сподобалося Закарпаття, що вони з батьком вирішили залишитися тут жити. Коли я отримав український паспорт, там викривили мої прізвище та ім"я — написали "Микола Вієру-Василиця", хоча я рожденний Ніколай Вієру-Васіліца.
Показує фото свого сина. Хлопчик одягнений у форму солдата російської Білої армії. Сам Вієру служив на флоті на Чорному морі.
— Прослужив п"ять років і перевівся у піхотний полк до Ужгорода. Але через три місяці не витримав рівня інтелекту командирів і подав рапорт. Тепер займаюся історією, археологією, дизайном будинків. На дворянські збори ходжу.
На пальці правиці у Ніколая великий золотий перстень із зображенням п"ятикутної зірки. Це символ "космічного чоловіка", який використовують у чорній магії.
— Це мені на замовлення виготовили, — розглядає каблучку. — Захоплююся чаклунством. Маю багато старовинних книг з магії. Чаклунство у нашому роду вивчали з покоління в покоління.
Розпитую про дружину, сина.
— Це колишнє життя, — відмахується. — Ми розлучилися. Син у цьому році закінчив перший клас. У школі про наше походження нічого не знають. Я цього й не дуже хочу. Бо в нас різні люди. Навчаю його історії нашого роду. Це подобається і йому, і моїй нареченій Тетяні Окунєвій. З нею зустрічаємося три роки. Дуже здивувало мене в ній те, що сьогодні у дівчатах втрачено: скромність, урівноваженість, вихованість. Вона любить сина, працює над кандидатською дисертацією.
Ніколай хоче відкрити в Ужгороді Школу старих манер:
— На стільки молодь не знає, для чого вилка й ніж, що європейці просто дивуються з нас.
3 
1
Коментарі
7