35-річний Микола Передерій з Канева на Черкащині пише вірші. Він хворий на церебральний параліч. 2003-го звільнився з тюрми, де відсидів сім років за вбивство колишнього міліціонера.
Розмовляємо, сидячи на пеньках від осокорів біля батьківської хати Миколи. Будинок стоїть за 60 м від Дніпра, в одному із найстаріших районів міста — Ісаківщина. Тут споконвіку жили рибалки. Біля хати Микола має город. Земля тут коштує дорого. Ділянку кілька разів хотіли купити.
— Ніколи не продам свою дідівщину. Як можна торгувати рідним? — каже. — Живемо удвох з Оксаною. Маємо кілька гусок. Вони дуже вигідні — не треба газонокосарки, усю траву вискубали.
В юності Миколу Передерія дівчата вважали красенем. А хлопці насміхалися, бо мав лівосторонній церебральний параліч.
Улітку 1996-го 22-річний Микола працював на пошті. Розносив телеграми. Якось до нього пізно ввечері прийшла кохана дівчина Олена. За нею на порозі з"явилися гості напідпитку — колишній міліціонер Анатолій Юрга з товаришем.
— Диви, каліка, а яку дівчину має, — сказав Юрга. Чоловіки почали приставати до Олени. Микола просив не чіпати її.
— Але п"яним було море по коліна, — розповідає Микола. — Я згадав про вінтовку, яку колись найшов у лісі на лівому березі Дніпра. Мабуть, ще з війни там була.
Від першого пострілу Анатолій Юрга впав. Його товариш утік.
— На суді прокурор вимагав посадити мене на 12 років. Коли я почув це, знепритомнів. Канівський суд зменшив срок до 10, а в Черкасах ще три роки спустили. Тепер понімаю, що застосовувати зброю, та ще й незареєстровану, не треба було.
Про перебування у зоні N91 неподалік Чайкіного на Чернігівщині— рідного села колишнього президента Леоніда Кучми — розповідає неохоче.
Вінтовку колись найшов у лісі на лівому березі Дніпра. Мабуть, ще з війни там була
— Жив у бетоні. Мав кусок хліба, щоб не вмерти з голоду. Спасали листи від батька, підтримка друзів із канівського телеграфу. Спочатку і Лєна писала, а потім вийшла заміж. Я її розумію. Тоді, у тюрмі, я почав писати вірші.
Має кілька учнівських зошитів, списаних віршами. Знає їх напам"ять. Першими слухачами є його сусіди баба Мотя Сельгеєва і дядько Іван Куличок. Обом за 80. Якось Микола показав свої вірші ще одному сусіду — науковому працівнику Шевченківського заповідника Вікторові Тарахану.
— Він каже, що філософські в мене вірші. Це додало наснаги. Микола говорить, що натхнення дають мандрівки. Човном перепливає на лівий берег річки, ловить рибу.
— Але зараз річка не така, як 20 років тому. Було, колись зайдеш у Дніпро, а риба б"ється об ноги. А сьогодні піймав 10 маленьких рибин.
Говорить, що вірить у Бога, а з людьми спілкується мало.
— Хіба що з сусідами, що знали маму. Вона померла 25 років тому. Часом до мене приїжджає Сергій Антипов. Він у Києво-Печерській лаврі охоронець. Каже: "Живи там, де твоя батьківщина. Не спокушайся ні на що".
Микола Передерій не працює. Живе з 36-річною дружиною Оксаною. Отримує пенсію з інвалідності, приблизно 1 тис. грн. П"яту частину виплачує неповнолітній доньці Анатолія Юрги.
Коментарі
3