50-річний Микола Моргун живе на масиві "Сонячний" на околиці Тернополя. Працює двірником у ЖЕКу N15. Тридцять років тому разом із нинішнім президентом Віктором Ющенком, 53 роки, служив у артилерійських військах у Вірменії, під Ленінаканом.
Микола Моргун тримає альбом у червоній оксамитовій палітурці.
— Знайомі не вірять, що я з Ющенком служив. А я маю доказательство!
Чоловік показує на першій сторінці фото чорнявого хлопця в погонах. Це — Віктор Ющенко. Дістає ще одну, недавню, любительську фотографію. На ній Віктор Андрійович тримає Миколу за плечі.
— Ющенко, як був прем"єр-міністром, закладав у Тернополі перший камінь Святотроїцької церкви, — розповідає Моргун. — Міліція до нього не пускала, але він впізнав мене. Руками розвів людей і каже: "Це мій старшина".
Миколу призвали служити в Ленінакан навесні 1975-го. Восени він уже був сержантом. Тоді ж привезли молодих хлопців. Серед них був Ющенко.
— Після "учебки" він більше при штабі сидів. Мав писарський талант, — згадує пан Микола.
Показує акуратно виведені рядки солдатської присяги на тильному боці оксамитової палітурки.
— Ющенко своєю рукою вивів. Він собі альбом робив. А я попросив, щоб і мені гарно розписав. Малював він о-го-го! Міг взяти фотографію, раз-раз — і нарисувати.
Одногрупниця йому в армію писала
— А вас малював? — запитую.
— Нє, навіщо мені. Та й часу не було. То замполітові щось написати треба, то начальникові штабу. Він більше стенди оформляв, накази. І весь час листи писав.
Почувши про листи, дружина Миколи Марія, 48 років, підсідає ближче.
— Здається, йому в армію одногрупниця писала, — продовжує чоловік. — Він показував знімок. Але я не пам"ятаю, чи файна вона. Листи получав щодня, а деколи навіть по два-три.
— Не прибріхуй, — перебиває його жінка.
— Чого б це я брехав? Нащо то мені? — виправдовується пан Микола. — Ну, через день — то залізно.
Зупиняє погляд на пожовклому фото: кілька солдатів біля новорічної ялинки. Ющенко в костюмі Діда Мороза тримає на руках дитину.
— Це син одного з офіцерів, — пояснює Микола.
— Як солдати розважалися? — цікавлюся. — До дівчат ходили?
— Ми були аж за пограничниками. Кругом гори. Відпочивали в частині. Я любив футбол, а Ющенко — волейбол. Бачили, яка в нього спортивна рука? Зимою снігом натиралися. Вибігали з казарми голими до пояса й натиралися, доки шкіра почервоніє.
— У самоволку ходили?
Микола по-змовницьки усміхається.
— Коли я справляв день народження, 19 років, — узяв ключі від каптьорки. Там зберігалася парадна форма. Десь шість-сім хлопців зібралося. І Ющенко прийшов, бо нас із України троє було. Хлопці відкрили кухню, насмажили бараболь. Я ще мав домашню тушонку. Славно посиділи.
— А що пили?
— Як що? Спирт. Ми його розводили.
Після армії Микола влаштувався слюсарем-ремонтником на комбайновий завод у Тернополі. Потім перейшов на фарфоровий. А останні два з половиною роки працює різноробом у двох ЖЕКах. Прибирає вранці сміттєкамери. Марія теж працювала на фарфоровому заводі, ливарницею. А коли завод закрили, стала на біржу праці.
— Доньку заміж видали, внучку бавимо, — пані Марія сідає поруч із чоловіком. — Мала якось помалювала дідові армійський альбом, то він більше його не дає. Носиться з ним як із писаним яйцем. Коли готувалися до весілля доньки, прошу Миколу: "Поможи". А він альбом під пахву — та й з хати.
1956, 16 листопада — Микола Моргун народився в селі Біла на Тернопільщині
1973 — виграв першість серед залізничників на лижних перегонах у Ворохті
1975 — служив із Віктором Ющенком у Ленінакані, Вірменія
1985 — у Тернополі одружився з Марією Кубашек
1986 — народилася донька Надія
2000 — зустрівся з Віктором Ющенком у Тернополі
2006 — на 50-річчя запросив 25 близьких родичів
3 
1
Коментарі