Книжка — це інвестиція у свою безпеку
— Я раджу читати тексти, що дають якісь конкретні вказівки. Психологію, соціологію. Не книжки самопомочі, а хороші дослідження, — каже літературознавиця Ганна Улюра, 44 роки.
Обговорюємо читання в теперішній час.
— Читала працю "Людина в пошуках справжнього сенсу" австрійського психіатра Віктора Франкла, який вижив у нацистських концтаборах, — продовжує Улюра. — Думала, від тексту накриє так, що мене більше не знайдуть. А отримала конкретні поведінкові поради. Натрапила на фразу "Анормальна поведінка в анормальній ситуації стає нормальною". Зрозуміла: що ми не робили б, якими неадекватними не здавалися б собі та зовні, ми робимо все, щоб зберегти себе в цей момент. Навіть якщо це означає читати під обстрілами.
Чому читати зараз так само важливо?
— Це як із волонтерством. Коли ми допомагаємо, перераховуємо гроші, ми ж не просто їх віддаємо. Для чого це робимо? Щоб інвестувати у власну безпеку. Це те саме. Мозок має працювати. У стресовій ситуації, коли ми нажахані, в нас вимикаються аналітичні здібності, здатність бачити широку картину. Тож читання — інвестиція в безпеку, але психологічну, психічну, інтелектуальну.
По-перше, читання реально може переключити мозок. Те, що ми всі вже з діагнозом — це очевидно. Треба створити для себе бодай ілюзію нормальності.
По-друге, суто терапевтичний ефект від обговорення книжок. Це означає, що поруч з нами є людина.
Більш-менш універсальна порада зараз — якщо вже читати, то найкраще психологію?
— "Біологія поведінки. Причини доброго й поганого в нас" Роберта Сапольскі — це реально базова праця. Пояснює, як тіло на гормональному та фізіологічному рівні формує те, що ми потім називаємо добром і злом. Завдяки "єПідтримці" книжка стала хітом продажів буквально за тиждень до початку активних бойових дій.
Мені кілька людей говорили, що "Банальність зла" Ганни Арендт заходить бомбезно. До неї я порадила б книжку "Дивлячись на чужі страждання" Сьюзен Зонтаґ, яка багато писала про позицію свідка. Ми ж зараз не тільки всі учасники, а переважно більшістю своєю — свідки зла. Також ця тема є в репортажиста Мартіна Поллока.
Література, яку писали та перекладали протягом останніх восьми років, усе одно не могла нас підготувати?
— Чи може текст підготувати до війни? Так, якщо це підручник по виживанню в умовах вуличних боїв. Чи розширить наш емоційний спектр книжка? Будь-яка розширяє. Усі прочитані готують нас до емоційних потрясінь. Просто чи легше зараз людям із розширеним емоційним спектром — не знаю.
Не кажу, що наша воєнна література не підготувала нас до того, що сталося. Та не було в неї такої роботи. Ці книжки писали не для того, щоб нас підготувати до того, що вже пережили військові та цивільні на Донбасі. Вони себе рятували, свій досвід намагалися розповісти. Це був їхній спосіб кричати.
Є таке визначення "читаюча нація". Ми до такої належимо?
— За совєтів говорили, що ми "самый читающий народ в мире". Так, читали немало. Бо не було в доступі нічого іншого з розваг.
Нації, які читають і які ні — між собою нічим не різняться. Читання — це завжди нішеве споживання. Багато людей, які читають — не буде. Зрештою, треба усвідомлювати, що це хобі. Людина, яка читає, не краща за ту, яка займається скелелазінням.
Читання не робить нас кращими людьми. Знаю начитаних покидьків. А якщо подивимося на історію будь-якої літератури, то серед глобально прекрасних письменників-гуманістів знайдемо таких каліброваних мудаків. Педофіл Селінджер хороший письменник? Геніальний. Один із найкращих поетів на землі Езра Паунд — нацист.
Можна сказати, що нація, яка читає, завжди буде на порядок вища за націю, яка дивиться телевізор. Це правда. Але це не значить, що нас визначає читання. Насправді багато компонентів. Думаю, більший вплив на нашу національну ідею має музика.
27 відсотків українців читають більш як раз на тиждень, за результатами торішнього всеукраїнського дослідження Інституту книги.
— З них 10 відсотків реально читають, а не просто купують книжки. Є в мене глибоке переконання, що відсоток людей, які читають книжки, стабільний у будь-якій країні. І не треба робити аж таку ставку й так вимагати в людей: "Читайте, бо будете дебілами". Такими можна бути, й коли читаєте. Запросто.
За всіма опитування, останні вісім років ми втрачали читача. Асортимент ринку зростав — найменувань книжок було багато, а наклади — малі. Класним дебютом у жанровій літературі вважалося дві тисячі примірників.
У статистиці Українського інституту книги завжди звертала увагу на один сумний показник — ми втрачали україномовних читачів щороку. Над нами вже не стояло природне для будь-кого в галузі завдання залучити нових. А втримати тих, яких маємо.
Як виробити звичку читати?
— Залучати нових читачів варто з дитячого садка та школи. У такий спосіб залучаємо не лише дитину, а й усю родину. Мам, бабусь й татусів, які читають дітям.
Потрібно піднімати престиж і статусність читання. За спокійних часів ми бачили, що стало модно фотографуватися з книжкою в інстаграмі. І наскільки красивими візуально стали наші видання — зверніть увагу на роботу дизайнерів і художників. Зовнішня привабливість спрацювала. Книжка знову стала подарунком.
Кожен третій українець придбав книжки за гроші, отримані за вакцинацію за державною програмою "єПідтримка". Книжки стали лідерами у списку товарів і послуг, на які витрачають "ковідну тисячу". За неї менш як за два місяці українці купили книжок на 1,2 млрд грн. Як можна пояснити такий попит?
— Говорять, що книжки дорогі — насправді ж ні. Це реально три чашки кави за одну. З "єПідтримкою" ми побачили, що люди готові купувати літературу. Але там вибору не було особливого. Була б інакша ситуація, якби серед варіантів поставили не концерти й театри, які мають ще менше уваги, а пиво, як вимагали в перші дні. Або на ЗСУ, як в останні.
Мені цікаво, скільки людей в евакуаційних валізах узяли книжки. Розпитую зараз. Знову ж таки, в мене не репрезентабельна вибірка — чотири тисячі френдів. Поки що ствердно відповіли тільки двоє. З чотирьох тисяч. Це при тому, що в мене літературна бульбашка.
У березні українські книгарні нарешті вилучили з продажу російські книжки. Що ще слід робити з російською літературою?
— Не Путін сформував імперію. Імперія сформувала Путіна. Всі ці культурні наративи, які ми активно продовжуємо споживати й цитувати. Моя генерація 30 років витравлювала із себе цитати з радянської та російської класики.
Звільнені Суми роблять замовлення на книжки для дитячої бібліотеки. Першим пунктом іде Пушкін. У мене був шок, коли дізналася про це. Ми вісім років сподівалися на самоцензуру читача. Не працює. Потрібна повна заборона.
Нічого не втратимо, якщо не читатимемо Пушкіна. А може, навіть і набудемо. Тим паче є набагато сильніший Адам Міцкевич. Ми щось втратимо без Достоєвського? Йдіть читайте Френсіса Скотта Фіцджеральда, якщо своїм не вірите.
Коли приїду додому, спалю всі російські книжки, що залишила в бібліотеці, бо була сентиментальна. Я за фахом русист. Академічний науковець, яка вивчала сучасну російську літературу. Знаю про них забагато. Припинила працювати з російською літературою 2014 року. Я наполягаю, що ані російської мови, ані російської літератури на нашій території бути не може.
Чим заповнити прогалини? Нормальною літературою. Зокрема, британською, американською, канадською. До того ж в останні два роки в нас переклади виходять за два-три місяці після оригіналу, і класної якості. Найбільший хіт 2021-го — роман ірландки Саллі Руні "Де ж ти дівся, світе мій прекрасний?" — вийшов у вересні. А в січні цього року вже був готовий український переклад.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
2 
1
Коментарі