Німці насторожено питали: "Русіш?" Я хрестився і відповідав: "Українець"

 

Микола Цяпкало місяць їхав вевелосипедом у париж

31 серпня поїхав велосипедом у Францію 71-річний Микола Цяпкало з Ірпеня поблизу Києва. Перетнув Польщу та Німеччину. За місяць подолав майже 2 тис. км.

— Як тільки заїхав у Польщу, почалися вітри й дощ. Донька Марина дзвонить і питає: "Холодно? У Франції відігрієшся". Кажу: "Не відігріюся, бо там 7 градусів", — розповідає Микола Юхимович. — Україною легко їхати, бо знаю дорогу. У Польщі почалися автобани. Їх ніяк не об'їдеш. Питав людей. Поляки казали "стара дорога" та показували інший шлях. А ще питали, чи шукаю роботу. Говорив, у Париж їду до внука. "А чому не летиш літаком?". Відповідав: "Грошей немає".

Бандітів не зустрічав. Боявся рокерів у Польщі, які їздять на крутих мотоциклах, у чорних масках. Думав, ще познущаються над дідом. Але всі здоровкалися, махали рукою, кричали щось. Донька казала: "Там усі такі, як ти. Молодий мотоцикл не купить, бо дорогі".

У Німеччині люди попередили не ставити палатку в приватному секторі. Зупинявся в лісах. Вони ухожені, буває обгороджені чи обкопані канавами.

Якось поклав велосипед і присів на обочині. Йшов дощ. Підійшли поліцейські, питають: "Вам допомогти?" Сказав, що все добре, відпочиваю. Німці ­насторожено: "Русіш?" Я хрестився й відповідав: "Українець". Тоді казали: "О, зер гут".

У німецькому супермаркеті намагався розрахуватися карткою. На касі попросили паспорт, бо був брудний і небритий. Подумали — бомж. Довелося зупинитися в готелі та привести себе в порядок.

На день Микола Юхимович витрачав $5–10.

— Була палатка, спальний мішок, туристичний газовий балон, — продовжує. — У їжі я неприхотливий. Варив уранці вівсянку, пив чай. Узяв супи в брикетах. Хліб і масло купував. Масло дороге, але смачніше, ніж у нас. Удень думав харчуватися в їдальнях. Але там такого немає. Лише ресторани. Туди мене грязного ще й не пустили б. Шукав у містах "Макдональдзи" або купував хот-доги на автозаправках.

Борщем нагодував онук, коли приїхав до нього в Реймс неподалік Парижа. Там учиться. Водив мене в Реймський собор — більший, може, кращий, ніж паризький. Але не такий ухожений. Там коронувалися всі королі й виходила заміж Анна Київська.

Онук заказав мені білет на літак до Марокко. Я йому подарив велосипед. Він спочатку одказувався. Потім казав: "Дедушка, смотри, какой у меня велосипед красивый. Весной устроюсь курьером. Все будут ездить на трамвае, а я на велосипеде". За таку роботу платять 18 євро в час.

Микола Юхимович родом із села Лебедин Шполянського району на Черкащині. Працює стоматологом у Бородянському психоневрологічному інтернаті. Має дев'ятеро онуків від чотирьох доньок. Дві вийшли заміж за кордон, живуть у Лівaні та Мaрокко.

— Знову хочеться кудись їхати, — додає Микола Юхимович. — Але треба купити новий велосипед. Попередній мені переробили майстри зі старого німецького. Поставили нові колеса, фари, замінили запчастини. У дорозі не підводив.

×