— Як бабахнуло в мене над головою! Далі нічого не пам'ятаю. Прийшов до тями — лежу. Спробував стати — ноги ватяні. І шия затерпла. Піднявся, обтрусив грязні штани й зонтік. І побіг сідати в автобус, — згадує події 31 травня 23-річний Віктор Маліцький із села Адамівка Барського району Вінниччини.
Розряд блискавки влучив чоловікові у шию.
— Тільки вдома помітив червону пляму від вуха до плеча. Ніби невдала засмага. Узор цікавий, схожий на ялинку. Мама сказала, що це опік. Помастила сметаною, за день зник.
Віктор курить біля прохідної Барського машинобудівного заводу. Два тижні тому влаштувався сюди програмістом. Доти був оператором лазерного розкрою деталей для котлів.
— Получатиму на 500 гривень менше. Десь 2 тисячі. Але графік нормальний — із восьмої ранку до п'ятої вечора. Раніше по 12 годин працював. Мав один вихідний, не висипався. Мама будила з 6.30 кожних 5 хвилин. А тоді коронне: "Вітя, без п'яти сім". Я вскакую, і за 5 хвилин збираюся. Бо на сьому автобус.
За 30 м росте стара тополя. Має метр у діаметрі. Під нею Віктор стояв у грозу. Чекав на службовий автобус, що розвозить робітників по селах після роботи.
— Коли перейшли прохідну, дощ лляв, як із відра. Доки добрався до зупинки, ноги у кросівках були мокрі. Вирішив трохи покурити, доки автобус під'їде, — стає під тополю, відступає на крок. — Якраз отут стояв. Коли впав, колеги тільки мої ноги побачили. Не зрозуміли, що сталося. Питають: "Усе нормально?". Кажу: "Ніби да". Дощ ішов сильний, але громовиці не було. Ця гахнула перша. Не знаю, що її притягнуло. Може, мій зонтік. А може, відеокамера.
Киває вгору, де між тополею і будівлею закріплена камера на штативі.
— Їх чотири недавно поставили. У той день усі згоріли. Добре, що п'ятниця була, до понеділка полагодили. Але на роботі кажуть, що не могли відеокамери притягнути блискавку, бо мають заземлення.
Із кишені джинсів дістає пачку синього "Вінстона". Закурює.
— Багато не палю, десь пів-пачки за день. Після того випадку була думка покинути. У лікарні чотири дні протримався без сигарет. Але чомусь знову почав. Батьки й Тетяна, моя дівчина, давно просять, щоб кидав, — поцілює недопалком в урну.
Віктор живе з батьками й молодшою сестрою. Старша нещодавно одружилася й переїхала до чоловіка. Родина католицька, щотижня відвідують костел.
— Якось із чотирма друзями каталися на старому, ще совєтському мотоциклі. Попали в аварію. Я сидів ззаду, то відлетів найдальше. У всіх переломи рук-ніг, ключиці, струс мозку. А в мене лишень садна та подряпини. Я взагалі везучий. Може, мене мамині молитви оберігають?
І в лікарню не пішов би, якби Таня не наполягла. Вона працює в хірургії медсестрою. Говорила, що наслідки проявляться за 48 годин. 1 червня поїхав до Бара. Медики дивувалися, що живий остався. Зробили кучу аналізів, серце довго перевіряли. Говорять, що від електрошоку кров у серці мала згорнутися. У понеділок начальник із роботи прийшов. Сказав, щоб мене виписували, бо нікому працювати.
Лікарі говорять, що після удару блискавки люди зазвичай не виживають.
3 
1
Коментарі