— Почекайте, я хоч це плаття скину, — каже співачка 43-річна Леся Горова в коридорі своєї київської квартири.

На ній лляна сукня з українським червоним орнаментом. Такий же пояс. Прийшла з меншою донькою першокласницею Зоряною зі свята Букваря.

— Ходжу на свята — я ж мама, а ще артистка. Вчителі просять виступити, батьки — щось сказати. Ні дня без сцени, — сміється. — А ще викладаю в дитячій академії мистецтв. Післязавтра їду з концертом у військові частини в Дніпропетровську, Кіровограді, Кривому Розі. Життя розписане по хвилинах.

З 5 квітня Леся Горова разом з іншими артистами їздить з концертами до мобілізованих військових частин. Проект назвали "Народна філармонія".

— У перші дні приїжджаємо співати в селище Гончарівське Чернігівської області, а в хлопців нема що їсти. Сплять у наметах на матрацах без постелі. Ліків від застуди не вистачає. Поруч — 4–5-поверхові казарми з вибитими вікнами, потрощеними дверима.

Леся ставить на плиту каву в турці. Дістає з сумочки куплене дорогою морозиво.

Коли по радіо розказала, що ми робимо, й залишила телефон, то два дні не замовкав. Люди просили передати харчі, гроші, теплий одяг. У мене є машина, сама їздила по Києву — збирала сало, шкарпетки. Не можу забути бабусю, яка дала 600 гривень. Каже: віддайте тому, хто найбільше із солдатів потребує.

Мені жінка з Донеччини дзвонила. Каже: у мене свій будинок, у погребі повно закрутки. Все віддала б для армії, тільки б прийшли й мене захистили.

Артисти виступали в Одеській і Миколаївській областях перед військовими, що переїхали туди з кримського Бельбеку та Севастополя.

— Вони себе почували найгірше. Гнітило, що здали територію без жодного пострілу. Морякам не було наказу стріляти, а потім скомандували причалити до берега. Там їх російські човни й заблокували. Звідти вже не постріляєш — місто близько. Казали, що в морі вони могли б відбитися.

Співачка ночувала в казармах, їла польову кашу з тушонкою.

— Нас лякали, що три години — й російські війська з кордону будуть на Майдані. Але в чернігівських лісах на концертах бачила багато військової техніки, танки. Вони там замасковані й розкидані. Все контролюється, є розвідники. Мають намети, воду, баню, кухню. Електрики не було, то генератор принесли. Між дерева колонки поставили. Хлопці на землю посідали. Співаєш, дивишся на них — як партизани.

Коли після того виїхали з лісу, військові вилізли на щось високе й звідти махали на прощання прапором. Ми зупинили автобус, вийшли й заспівали гімн. А після якогось концерту наломили нам в подяку бузку. Ми його у відрі в Київ привезли.

До кухні кілька разів забігає 6-річна Зоряна, випрошує в мами морозива. З кімнати долинають звуки фортепіано. Старша 12-річна Ліда готується до завтрашнього концерту.

— У Харкові побачили такий же патріотизм, як по всій Україні. Під час концерту командир вийшов на сцену, попросив перервати пісню та поіменно підняв півзалу. Наказав їм вийти, а нам — доспівувати. Після концерту пояснив, що хлопці поїхали на Слов'янськ. Може, комусь співала востаннє. В патріотизмі головне не кричати, а так, як ці хлопці — мовчки встали й ­пішли.

Леся пропонує перейти в кімнату, де є комп'ютер. Показує фотографії з концертів. На них вона з іншими артистами в українських костюмах. Солдати на концертах — при автоматах.

— Вони постійно в режимі повної бойової готовності. Навіть їдять з автоматом на плечі. Ми їх на танок запрошуємо, то вони з автоматами й перепоясані лєнтами набоїв танцюють. Знімають автомат лише на час сну. Кладуть біля себе напохваті.

Під час концертів ми з хлопцями будуємо діалог, розпитуємо, хто звідки. Один сказав, що він з донєцкой народной рєспублікі. За нього командир вибачався. Каже, це він так пожартував, хотів перед дівчиною хизанутися. Він і сам потім у нас пробачення просив.

А було таке, що хлопці кажуть: "Мы русскоязычные, но мы украинские националисты и будем сражаться за Украину до конца". Я розплакалася.

7 гітар купили спонсори для солдатів і передали через Народну філармонію. Інструменти попросили військові. Найчастіше замовляють шкарпетки, труси, одноразові бритви.

Солдатам везуть листи від студенток

Разом із 10 артистами "Народної філармонії" військовими частинами їздить священик української православної церкви Київського патріархату отець Димитрій. Кропить солдатів свяченою водою. Кожному дає хрестик та іконку. Сповідає прямо в полі.

— У нас ще під час концерту можна виграти листа від дівчини. Студентки з Київського університету культури та мистецтв і Корсунського педучилища писали листи. Ми їх роздали солдатам. Що там написано і чи є зворотня адреса — цього вже не знаємо, — розказує Леся Горова. — Такий лист дістає той, хто заспіває. На Дніпропетровщину повезли дитячі малюнки. Їх замовили у школі. Діти малювали на тему миру — свою сім'ю, квіти, будинки. Наймолодші просто обмальовували свої долоньки.

×