Рік тому померла п"ятиразова олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики Поліна Астахова. Їй було 69 років. Поховали спортсменку на Байковому кладовищі.
Цього року на її могилі встановили пам"ятник — на чорній гранітній плиті вирізана молода Поліна, яка виконує вправу на колоді.
Астахова завоювала нагороди трьох Олімпіад. 1960-го в Римі італійські журналісти за стрункий стан і платинове волосся називали її "русской березкой".
Останні 30 років Поліна жила в маленькій трикімнатній квартирі на проспекті Перемоги у Києві з донькою Оленою, зятем Юрієм та онуком Сергієм. Нездужала: до старих хвороб додалася ще бронхіальна астма. В одному з останніх інтерв"ю розповідала, що звернулася по допомогу до спорткомітету. Їй сказали, що грошей немає.
На відкриття пам"ятника на Байковому кладовищі приїхали донька Поліни Олена, 36 років, із чоловіком Юрієм, 39 років, та 13-річним сином Сергієм, дружина її брата Володимира Валентина, семиразовий олімпійський чемпіон Борис Шахлін, 74 роки, олімпійські чемпіони Валерій Гончаров та Богдан Макуц, чоловік Лілії Подкопаєвої Тимофій Нагорний.
Кошти на пам"ятник зібрали Подкопаєва з чоловіком.
— Прикро, що таких видатних спортсменок забувають, — схвильовано каже Нагорний, 36 років. — Хрущов особисто її вітав, стадіони шаленіли. А вона продала медалі, аби зібрати гроші на ліки. Була горда, не хотіла просити. Останні два роки ми з Лілею допомагали їй. Перед смертю вона застудилася і потрапила до лікарні. Ми прийшли до неї за годину до смерті.
Неподалік накрито стіл — горілка, вино, мінеральна вода, сік, канапки з шинкою, фрукти. Біля могили стоїть донька Астахової Олена — висока жінка з русявою косою, у руках — келих червоного вина.
— Кажуть, що ваша мама хотіла, аби пам"ятник був у формі берези? — питаю.
Лінка була найхудішою
— Ми передивилися багато фотографій. Художник Еміль Яблочник запропонував кілька ескізів. Колода — один із кращих маминих снарядів. А лебідь у кутку символізує вічний політ. На плиті викарбувані п"ять олімпійських кілець, зараз не видно під квітами.
— Здається, ніби Ліна зараз закінчить вправу і отримає свої "залізні" 9,85 бала, — додає колишня гімнастка Олена Гуц. — Наша команда була грозою для москвичок, — усміхається. — На змагання до Москви приїжджали, як шоколадки: збірна України готувалася в Одесі. А виступали в білосніжних костюмах. На зборах жили в одній кімнаті. Усі дівчата сиділи на дієті. А Лінка — так ми називали Поліну — була найхудішою. Вона казала: "Я можу їсти!" — "Тоді жуй десь, аби ніхто не бачив", — просили її ми.
Друзі п"ють за Астахову, не цокаючись.
— Я часто у Ліни вдома бувала, — пригадує Олена Гуц. — Лєночка росла у мене на очах — вони дуже схожі, — торкає Олену за плече. — Запросили Ліну на фестиваль "Золота Лілія". Приїхала до неї, а вона: "Не поїду, болить усе". Кажу їй: "В усіх болить, не треба здаватися". Вона тоді: "Мені нічого одягти". Так і не прийшла. Суглоби її турбували дуже.
— Не хотіли повторити успіхи матері? — питаю в доньки Астахової.
— Мама була проти: "Не дам тобі здоров"я гробити", — витирає чоло Олена. — Я трохи займалася гімнастикою, плаванням. Закінчила Інститут фізкультури. А працюю в антикварному магазині. У мами був серцевий напад, за три дні її не стало. За тиждень перед смертю встигла з"їздити до свого 79-річного брата Володимира в Умань.
Якось Поліна Григорівна сказала, що останні роки з нею віталися тільки алкоголіки у дворі.
— Вона мала на увазі, що спортсменів, які закінчують кар"єру, майже не згадують. А у дворі з нею віталися всі. Хто зазвичай на лавочках сидить? Бабусі й алкоголіки, — Олена закашлюється і відходить.
Онук Сергій витирає сльози. Хлопчика за плечі обнімає бабуся Ніна Смертельна — сваха покійної:
— Він дуже любив Поліну, бо виріс при ній.
Люди потроху розходяться. Олена Гуц поправляє гладіолуси.
— Ми надломили всі квіточки, аби до вечора не забрали, — звертається до доньки гімнастки. — Бо коли хоронили Любу Серебрянську, на другий день прийшли — а квітів уже нема.
2 
1
Коментарі