Киянка 80-річна Людмила Котляренко — колишня акторка театру оперети. Живе на Лівому березі Дніпра біля моста Патона. Із вікон двокімнатної квартири видно Києво-Печерську лавру. Стіни в помешканні завішані пожовклими від часу театральними афішами.
Розмовляє то українською, то російською.
— Я донька артистів одеської оперети. Мамочка — драматична актриса, — показує фото білявки в дрібних кучерях. — Її запрошували в столичний театр імені Франка на дубляж із народною артисткою СРСР Наталією Ужвій. А вона не погодилася, бо тата на роботу не брали. Чоловіків у театрі вистачало, — закидає ногу на ногу на низькому дивані під вікном.
— Я з Наталею Ужвій працювала в театрі Франка — ставила їй пластику в спектаклі "Суд да пламя" 1978-го. Репетицію призначали на 10 ранку. Я приходила за п"ять хвилин десята. Ужвій уже ходила по театру переодягнена: "Я тут уже півгодини, Людочко. Повторюю ваші рухи". Вона грала стару графиню. А їй самій було вже 80 років. За занавісом стояло велике ліжко, в якому лежала графиня. Із-за ліжка вставала танцівниця, яка грала графиню молодою вві сні й танцювала. Потім графиня прокидалася, і танцівниця зникала. Якось Ужвій у ліжку заснула. Повний зал глядачів. Її гукають, а вона спить. Я кажу дівчаткам із балету, які сиділи під ліжком: "Посмикайте її". Наталя Михайлівна як підскочить. Спектакль пройшов на ура.
Людмила Павлівна грала невеликі ролі субреток — лукавих служниць.
— Ось я в ролі Аделі із "Летючої миші", — показує чорно-білі фото 1950-х. На них — чорнява дівчина із намальованими губами "бантиком" і тонкими бровами. — Це в опереті у Ворошиловграді (нині Луганськ. — "ГПУ"). Зі спектаклями об"їжджали всі шахти Донбасу. У клубах холодно, усі в кожухах, вікна подушками затулені. Я виходила на сцену в самому хітончику. Руки, ноги голі, а я танцюю і поступово синію. Якийсь дядько розкрив кожуха: "Бе-е-дный ребенок, иди, погрею". Зал аплодував.
Пацюки бігають, а за стіною — туалет, чути, як усі дмуться
— Платили мало, аби було що поїсти. Мене жаліли, бо була наймолодша і худа. "На, Мілка, яблуко. На — бутерброд". На гастролях часто мешкали не в готелях, а на квартирах. Коли працювала в Харкові, жила в гуртожитку. Спала під парасолькою, бо дах тече. Пацюки бігають, а за стіною — туалет, чути, як усі дмуться.
У Харкові 22-річною познайомилася із Михайлом Черняком. Він завідував гаражем.
— Мішенька, Царство йому Небесне, був кавалером моєї подруги Ірочки. Вона привела його на прем"єру "Сорочинського ярмарку", де я грала циганку. Сіли в першому ряду, він — з армії, широкоплечий, спортсмен. Я повистрибувала перед ними на сцені, і Міша закохався.
Приносить зелений чай і шоколад.
— Наступного дня прийшов сам. Запросив до ресторану в найкрутішому готелі "Інтурист". У мене в руці авоська з баночкою з-під смаженої картоплі, — пирскає сміхом. — Мішенька в роздягалці віддає авоську: "Це на окремий номерок, і Боже борони, якщо зникне!" Весь театр стояв на вухах: такий красень, машина "побєда". Ірочка образилася назавжди. Та я не винна. Казала: "Міша, — пищить тоненько, — я вас не люблю". — "Нічого, головне, що я тебе люблю", — переходить на бас. — А тоді вже я закохалася по вуха. Коли захворіла на грип та ангіну, він закутав мене в пальто і відніс додому. А свекруха-красуня, я називала її "Цариця Савська", — відвернулася. Мішенька — єврей, мама хотіла йому єврейську дівчину.
Чоловік Людмили Павлівни помер у 43 роки. 55-річна донька Галина живе з мамою, працює режисером на телебаченні. 52-річний син Євген у Харкові займається бізнесом. Після його народження жінка втратила голос.
— У декрет не пішла. Із пологового будинку бігала на репетиції "Принцеси цирку". А це не можна, сідають голосові зв"язки. На спектаклі відкрила рота, а співати не можу. Завісу закривали. На цьому кар"єра співачки закінчилася. Я стала балетмейстером.
Згадує, як цензура контролювала репертуар.
— Десь у 1978-му Лесь Сердюк ставив спектакль "День поминовения" про загиблих на фронті. Я зробила рок-н-рол на могилах воїнів. Тоді цей танець тільки входив у моду. В обкомі партії жінка, яка відповідала за мистецтво, заборонила спектакль. "Весь зал будет битком забит, мы этого не допустим!" Цензори навіть "Троє поросят" дивилися. Ні до чого не придралися, були в захваті.
2 
1
Коментарі