67-річний Ловрант Бокотей із селища Чинадійово Мукачівського району Закарпаття вважає себе нащадком португальського морехідця Васко да Ґами. Той у кінці XV ст. відкрив морський шлях до Індії довкола Африки.

Ловрант Андрійович зустрічає біля свого будинку на березі річки Синявки. У Чинадійово переїхав три роки тому. Доти 26 років жив у місті Ноябрськ на півночі Росії.

На веранді є мольберт, фарби. Ловрант Бокотей — художник. Малює в індивідуальному стилі. Назвав його інтуїтивно-медитативно-модульно-конструктивним. Сюжети полотен — абстракційні. 2001-го його визнали одним із кращих художників Північної Росії.

— Про те, що наш рід походить від Васко да Ґами, дізналися із сестрою Морікою 20 років тому, — розповідає. Сідає на канапі у вітальні. — Вдома про це ніхто ніколи не говорив. А в угорському Будапешті жила двоюрідна сестра мами, відома художниця Ержейбет Васко. Вона була старою, коли сестра Моріка поїхала до неї в гості. І та сказала: в Будапешті в архівах є дані, що наш рід походить від португальської династії Васко да Ґами. У мореходця один із синів був розгильдяєм. Конфліктував з батьком і зрештою втік з дому, щоб подорожувати. Через кілька років він потрапив до Будапешта. Якийсь час жив при дворі короля. Звідти приїхав на Закарпаття, яке на той час було частиною Угорщини. Там одружився. По маминій лінії наше прізвище Васко. З Васко да Ґамою ми є родичами десь в 10-му коліні. Наші тітки були настільки освіченими й порядними людьми, що сказати неправду не могли. Зараз шукаю вихід до угорських архівів. Бо переглядати їх мають право тільки громадяни Угорщини.

У юності мріяв стати моряком.

— Народився я в Іршавському районі в родині священика. 1946-го батька репресували. І мати не могла сама виховувати усіх дітей. Мене віддала до дядька. Після школи хотів стати моряком, але мене не відпустили в море. Вступив на медичний факультет, та вчитися не пішов, бо прочитав книжку про життя Ван Ґога. Зрозумів, що хочу малювати. Вивчився на художника у Львові.

Уперше побачив море під час військової служби в Одесі.

— Я стрибнув і заплив за півкілометра від берега, не озираючись. Коли отямився й повернув голову, злякався. Добре, що віднайшов сили доплисти назад.

До кімнати заходить дружина Ганна, 58 років. Чоловіка називає Павликом.

— Мене всі знайомі й родичі називають Павлом. По свідоцтву про народження й паспорту я — Ловрант. Але з дитинства мене всі називали по-іншому. Тому так і лишився з двома іменами.

Подружжя познайомилося на будівництві.

— Товариш запропонував поїхати на Івано-Франківщину розписати церкву. А там на будівництві працювала Ганна. Була найкращою дівчиною на селі. Я, як побачив, закохався і в перший вечір умудрився її поцілувати. За кілька тижнів послав сватачів. Через Аню мене тамтешні хлопці двічі йшли бити, один раз топити. Але я їм анекдоти розповідав, на тому мирно розходилися. З Анею народили двох синів і дочку.

Господар веде на другий поверх будинку. Його полотна розставлені і розвішані на стінах у вітальні.

— Багато картин я продав. А ці лишив собі, бо дружина свариться. Мої картини по всьому світі. Коли жив у Тюмені, прийшли до мене тамтешні чиновники й купили картину для прем'єр-міністра Канади. Пізніше "Тисячу й одну ніч" викупили для принца Кенії. Заробив гарно — за ті гроші збудували цей будинок.

×