Дмитро Стус, 4о років, зустріч призначив у кафе "На Євбазі". Каже, це зручно, бо неподалік редакції "Київської Русі". Уже рік Дмитро очолює цей новий літературний журнал.
Стус прийшов разом із поетом Олексієм Зараховичем. У Дмитра часто дзвонить мобілка. За книгу про батька "Василь Стус: життя як творчість" він отримав премію імені Шевченка. Знайомі вітають, хоч офіційне нагородження відбудеться 9 березня.
— Виріс я у Святошино, на межі міста й села. Ті — з штахетами, ті — з кастетами. Я був "сложним рєбьонком", — посміхається Стус. Дістає з чорного кисету люльку, запалює. — У 8-му класі мій щоденник заповнювали вчителі. Потім вигнали зі школи. Власне, розформували весь клас, як ду-уже поганий. У 1981-му вступив до механіко-металургійного технікуму. Провчився там два з половиною роки. Мав одну четвірку, всі п"ятірки. Потім кинув, бо набридло. Працював на авіазаводі електромонтером. Дочекався, доки народиться син, а тоді пішов до війська.
Ти до армії одружився?
— Мені було 18. Оксана закінчувала КПІ. Вона старша за мене. Донька відомих людей, хіміків-науковців. Її тато — Генріх Дворко. Мали таку традицію: поїздку вихідного дня. Там ми з Оксаною і познайомилися. То була тусівка журналіста Сергія Набоки. Одружилися ми в лютому, син народився у травні. А були знайомі з дитинства.
Василь Стус знав, що народився онук?
— Йому лист прийшов від мами. До тата підійшли й сказали: "Письмо не дадим. Но у тебя внук родился". Це стало причиною одного з батькових зривів. Він за це у "бурі" відсидів. У нього останні роки нервової системи взагалі не було, — каже Дмитро. — Це Леонід Бородін розповідав — російський письменник, що з ним сидів.
Я йому прокусив палець до кістки
У дитинстві батько ганяв?
— У років 4 побив якось. А я йому прокусив палець до кістки. Іншим разом поїхали з татом у Прохорівку. Це помістя Максимовичів, навпроти Канева. Я його тоді добряче дістав. Батько каже: "Все. Лишайся, а я пішов". Я — за ним. Реву: "Со мені, бідному, самому лобити?" Це десь 70-й рік. Далеко йшли, кілометра півтора. Потім повернулися.
Пам"ятаєш, як батько прийшов із табору?
— У 1979-му зустріли його в аеропорту "Бориспіль". Він із Москви прилетів. Це був єдиний, мабуть, період, коли в нього були гроші. Все-таки три роки працював на шахтах Колими. Батько пішов, коли мені було 5 років. А повернувся, коли виповнилося 13. Я не хотів, щоб мені хтось указував. А тато побачив не ту дитину, яку хотів бачити.
Як не парадоксально, нам допомогло КДБ. Прийшли до школи. Батько саме очолив Гельсінкську спілку. Це був грудень 1979-го. Він хотів мені в кімнату щось купити. Там стояла стара етажерка. Я йому закинув: "А хто ти такий? Яке маєш право вказувати, що буде в моїй кімнаті?" Очевидно, квартиру прослуховували. Про ці конфлікти КДБ знало й вирішило на них зіграти. Прийшли й почали розповідати, який у мене поганий батько.
Хто?
— Якийсь чувак у плащі. Директор школи викликав мене. Я розповів, що думаю і про того дядька, й про директора. Із ненормативною лексикою. Хоча я небагато її знав, — сміється Стус. — Тільки найпростішу.
Олексій Зарахович приносить чарки, воду, каву.
— Після того в нас із татом було майже ідеальних п"ять місяців, — продовжує Стус. — Він мені відкрив Ахматову, Пастернака, Гете, Рільке, і я йому вдячний.
Що в дитинстві було найважчим?
— Мамі було дуже важко. Її підтримував дєдя Василь, мамин тато, який мене виховував. Його рідний брат на Житомирщині радянську владу встановлював. У селі Попельня поставили йому пам"ятник. Коли петлюрівці з Києва відходили, мого двоюрідного діда розстріляли. А дідуся його мама викинула у вікно, і він утік.
Як тобі служилося?
— Задовбувало. Служив у стройбаті. Щотижня міняли моє місце служби. Для молодого солдата, "духа", це непросто... На якомусь етапі дійшло до операції. Ну, "очнулся — перелом", — пояснює усміхаючись Дмитро. — Копали трохи ногами. Усіх били, не тільки мене. В армії раз на два тижні мав зустріч із особістом. Пресинг відчувався. Але, коли бахнув Чорнобиль, той же особіст допоміг, щоб я поїхав додому. Я в Хімках служив, у Підмосков"ї. Провідав маму, побачив малого.
А що за операцію ти згадував?
— Пам"ятаю, що мене обмивали. Завезли до медсанчастини. Температура, запалення... Як же воно зветься? Запалення різних вен. Кругом побитий. Температура не збивається. Відправили в шпиталь аж у Іваново.
Після шпиталю до Дмитра приїхала мати. Дали дві доби побачення.
— Ми першу добу перебули. А далі сидимо — пустка, ні про що говорити. Мама каже: "Поїду я додому". Поїхала. Менше, ніж через добу вона приїжджає з тіткою. Повідомляє: "Тато помер". Дали мені десять діб відпустки, й ми подалися до табору, в Кучино Пермської області. Повезли нас на табірний цвинтар. Показали свіжонасипаний горбик. На ньому стовпчик — із бляшаночкою. А на ній кернером вибито номер "9" — дев"ята могила в ряду.
Пішов від першої дружини. Три роки живу з другою
Дмитро після армії подав документи в Київський університет, на філологію.
— Із 4-го курсу працював лаборантом в Інституті літератури. Почав описувати батьків архів. Це в мене зайняло років два. Згодом написав кандидатську по батькових "Палімпсестах".
Вірші писати не пробував?
— Це було ще до війська. Потім до цього не вертався.
До якихось політичних сил не приєднувався?
— Одна людина пропонувала місце в передвиборчому списку. І певні гроші. Я тоді проявив відвертий цинізм. Сказав посередникові: "Скажи тому чуваку, хай в кінці допише нолик, тоді почнемо говорити". Це десь у 2000-му було. Але нолика не дописали, — сміється Стус, — тому ні про що говорити.
Знову закурює люльку.
Чому люлька, а не цигарка?
— Коли перейшов на люльку, бронхіт минувся. Я граю по вихідних у футбол. А палю здавна. Ще в тата цигарки тягав. Сини теж курять. Але що тут зробиш? Вони вже дорослі. Ярослав учиться на п"ятому курсі КПІ, а Стефан — у 11-му класі. Живуть разом із моєю першою дружиною.
Тривалі заняття Стусом прирікають людей бути не зовсім успішними. Для жінок це важко. Тому я пішов від першої дружини. Три роки живу з другою, Тетяною.
Де?
— У селі Дмитрівка, під Києвом. Жінка купила півхати, а я в неї у приймах. Тетяна — донька вчителів, з Луганщини. Поряд із хатою цвинтар, ліс. У дворі обливаюся холодною водою. Два відра — зранку, два — ввечері. Ще в мене є сад, — згадує Дмитро. — Два роки як посадив. Одне деревце торік дало плоди.
А яке хобі?
— Маю 10 хвилин, — виправдовується Стус, дивлячись на годинник. — У мене ж автобус останній. Хобі? Вогонь. І ліс. Машини нема. Велосипед.
Як сприймаєш вручення премії?
— Приємно, — каже після паузи. — Зроблю ремонт. Спокійніше ставитимуся до того, що Стефанові вступати до вузу. Піде на платне відділення. На економічну кібернетику. Дах перекрию. Якусь "меблю" куплю.
1966, 15 листопада — народився в Києві у родині поета Василя Стуса
1981 — закінчив 8 класів СШ N 140
1981 — вступив до механіко-металургійного технікуму
1984 — хіміко-технологічний факультет КПІ; одружився з Оксаною
1985 — народився син Ярослав
1985, 8 червня — пішов до армії, служив у Росії
1988 — філфак Київського університету
1991 — народився син Стефан
2003 — одружився з Тетяною Щербаченко
2006 — очолив редакцію журналу "Київська Русь"
2007 — лауреат премії імені Тараса Шевченка
1 
1
Коментарі