— Со своей женой познакомился на танцах в 1965 году. Пригласил Ларису потанцевать. После местные ребята меня предупредили: "Больше к ней не подходи. У нее есть жених". Через несколько минут Лариса сама пригласила меня на дамский танец. Сказала, что у нее никого нет. С того времени начали встречаться, — згадує 71-річний Олександр Толбатов із Черкас. 20 січня відсвяткував із дружиною 69-річною Ларисою Миколаївною золоте весілля.

Майбутнє подружжя познайомилося в селищі Очеретине Ясинуватського району Донеччини.

— Я тоді боксом займався, був плечистим і накачаним. Лариса була висока і струнка — цим відразу сподобалася, — розповідає Олександр Миколайович. — За кілька місяців після знайомства мав іти в армію. Кохана не знала, поки не прийшов до неї бритоголовий. Пообіцяла чекати.

Чоловік два роки служив у місті Ломоносов біля російського Санкт-Петербурга.

— Кожного дня відправляли одне одному листи. У конверти клали листочки з дерев чи квіти — так засвідчували наш зв'язок. Як рік відслужив, написала в листі, що виходить заміж. Випросив відпустку на сім днів і зразу ж до неї поїхав. Виявилося — пожартувала. Всі наші листи зберігала Ларисина мама. Любила їх перечитувати.

На початку 1965-го Олександр завершив службу. 9 січня освідчився коханій.

— Пішов до неї додому. В її батька попросив дозволу на весілля. Лариси вдома не було — вчилася в Лисичанському педучилищі. Наступного дня поїхав до неї. Спитав: "Будемо вити гніздо чи мені їхати працювати на Курильські острови?" Обрала перший варіант. За кілька днів пішли зі свідками подавати заяву в новий РАЦС. Його відкрили 18 січня і тієї ж ночі пограбували. Заяву в нас не прийняли. Відправили в старий РАЦС. Там відразу й розписали — місяць чекати не довелося. Я був у військових галіфе, пальті, шапці з червоною зіркою, а Лариса — у пальті поверх повсякденного плаття. Батьки були шоковані, що все так спонтанно сталося. Вже пізніше влаштували вдома невелике застілля для родичів.

Олександр Миколайович працював зварником на Лисичанському заводі будматеріалів. Лариса Миколаївна була вихователькою в дитсадку.

— На першу річницю весілля в нас народився син Вадим. Власного житла не мали. Разом із дружиною влаштувалися на роботу в тепличний комбінат у селі Геронимівка. Пішли туди, бо пообіцяли дати квартиру. Я працював у котельні, а Лариса — в теплиці. Жили в однієї бабусі в хаті-мазанці. Вона виділила нам одну кімнату. Через місяць пішов отримувати зарплату. Виявилося, що мені зменшили її на 20 рублів. Одразу написав заяву на звільнення для себе і дружини. Після того знайшов роботу в Черкасах. За кілька років отримали там власну трикімнатну квартиру.

Подружжя має сина Вадима, доньку Світлану та трьох онуків. Усі живуть у Черкасах.

— Золоте весілля святкували в грузинському ресторані "Буба". Зал забронював син. Перед Новим роком я отримав від міської влади пам'ятний знак "За заслуги перед містом Черкаси" і 24 тисячі гривень, — говорить чоловік. — Купив дружині путівку в Болгарію. Сказав: "Поїдь у честь золотого весілля". Побувала там разом із свахою.

×