З Іриною Циганковою познайомилися в тролейбусі N14 у Києві. Її зріст — 140 см, хребет викривлений, права лопатка здається більшою, ніж ліва. Жінка — в модних брюках і яскравій рожевій шкірянці. Довге волосся розпущене. Розмовляючи, всміхається, показуючи білозубу посмішку.
Іра запросила "ГПУ" до себе, попередивши, що в неї — ремонт.
У двокімнатній хрущовці на стінах багато картин.
— Це я робила сама з тополиного пуху, — показує пухнастих собачок. Дістає із серванта корзину з писанками, обтягнутими бісером.
— Знайомтеся: Вікторія, Сергій — мої діти, — представляє хлопчика та дівчинку. Віка — серйозна, з двома хвостиками на голові й ластовинням на носі. Сергій — блакитноокий і непосидючий.
Господиня запрошує мене в дитячу.
— Це мій чоловік Віталій, — показує фотографії з плечистим брюнетом. — Познайомилися випадково. Я приїхала з Житомирщини. 17-річне дитя, перелякана. Хочу в медінститут, а трупів боюся. Заблукала в місті й попросила першого зустрічного вивести до гуртожитку. Це був Віталій. Його мама спочатку сприйняла мене в штики: "Невже не міг знайти здорову дівчину?"
— А він як сприймав вас? — цікавлюся.
— Іноді я впадаю в депресію, — опирається на витончену руку з довгими пальцями. — Плачу. Кажу йому: "Невже не хочеш, щоб дружина була струнка?" "Дурненька! — сміється він. — На звичайну дівчину я не звернув би уваги".
Шість років зустрічалися, перш ніж розписатися
У шість років лікарі запропонували Ірині зробити операцію, але батьки відмовилися.
— Спочатку я на них ображалася, — відкидає вона прядку волосся з обличчя. — А тепер заспокоїлася. Виховували мене з думкою, що я — найкраща, найелегантніша, найрозумніша. Шість років зустрічалася з Віталієм, перш ніж розписатися. На весілля одягла ту саму сукню, що й на випускний в інституті. І одразу ж поїхали на тиждень у турпохід, до лісу, з палатками, вогнищами і гітарами.
Зараз Ірина — консультант у організації "Нова сім"я". Заохочує українців брати прийомних дітей.
— Я надто довго чекала на свою дитину, — розповідає. — Віталій інколи показує мені нові апарати, вправи. Я іду до дочки, питаю: "Віко, а може, й справді спробувати?" — "Ти в мене така красива, просто не схожа на інших", — заперечує мала. Ірина каже, що зараз змінити її зовнішність уже неможливо.
Кілька років тому подружжя вирішило всиновити хлопчика. Якась організація запропонувала подивитися шестирічного Сергія, від якого відмовилася мама.
Тато його бив, а бабуся-алкоголічка жебракувала під церквою. Коли вона померла, дитину взяли до себе сусіди.
— Сергій виріс на вулиці, — хвилюючись, розповідає Ірина. — Але коли Віка побачила його, то взяла за руку і сказала: "Це — мій братик. Іншого не треба".
Циганкови взяли Сергія на виховання. Офіційно хлопець — сирота. Держава щомісяця платить на його утримання тисячу гривень.
— Якось прибіг уранці весь спітнілий. Каже: "Мамо, мені такий страшний сон приснився: що тато Саша мене назад забирає. Але потім наш батько його прогнав", — пригадує Ірина. — Ми його вчили зуби чистити, приймати душ, зав"язувати шнурки. Всі речі та іграшки він збирав у пакет і клав поблизу ліжка. Так, ніби готовий був кожної секунди встати і піти.
— А якось на пікніку попросив дозволу називати мене батьком, а Іру — мамою, — присідає на диван бородатий Віталій.
— Колись витяг зі скарбнички всі гроші, там багато по гривні було. Друг купив піцу, і йому закортіло. Я йому супчики, котлетки парові, — крутить Ірина обручку на пальці. — У нього ж шлунок слабкий. А він тихцем їсть сиру "Мівіну" і кубики "Галіна бланка"!
Їсть сиру "Мівіну" і кубики "Галіна бланка"
Ірина сердиться, але згодом починає посміхатися.
— Спочатку на кожне запитання старався правильно і красиво відповісти, щоб нам сподобатися, — пригадує.
Вони розповідають, як чотири роки тому поїхали на церковні збори до Німеччини і там повінчалися.
— У нас (подружжя сповідує віру мормонів.— "ГПУ") обряд називається "запечатати шлюб". Я була уже в білій сукні.
— Їй дуже добре у темній вечірній сукні. Ми інколи ходимо в театр, — каже Віталій.
— Не люблю темного одягу, — заперечує вона.
— Справді, коли я тебе побачив 20 років тому, ти була в червоній футболці кольору "Ферарі", джинсовій спідниці й босоніжках, — хитро дивиться на дружину він. — І волосся розпущене. Вона підстриглась рік тому, це наша сімейна біда. А знаєте, — пригадує Віталій, — яку вона страву приготувала мені після весілля? Тефтельки, цілу каструлю. Смачні!
— Тільки рис сирий і низ підгорілий, — сміється Ірина.
— Робите якісь шалені покупки?
— Так! — каже Віталій.
— Ні! — одночасно заперечує Іра.
— Нас із Вікою не можна самих у магазин відпускати, — пояснює він.
— Дочка підбиває купити хом"ячка або кицьку, — хитає головою Іра. — А я з домашніх тварин погоджуюсь тільки на муху.
Віталій проводжає нас до зупинки. Питаю його, чи не сумує через її зовнішність?
— Хтось із друзів відрікся від нас, хтось прийняв, — каже спокійно. — Я на неї дивлюся іншими очима: я ж масажист! У мене колись дівчина була ще з гіршим сколіозом.
1960 — у Києві народився Віталій
1967 — у селі Мовчанівка на Житомирщині народилася Ірина
1978 — Віталій закінчив ПТУ
1980 — пішов у армію
1990 — Ірина закінчила медінститут; вони одружилися
1994 — Віталій — ортопед у столичному центрі військової медицини
1995 — повінчались у Німеччині
1997 — народилася донька Вікторія
2002 — взяли на виховання Сергія
2004 — Ірина — консультант із сімейних форм виховання в італійській фірмі "Нова сім"я"
2 
1
Коментарі