"Старшому сину 23 роки, має інвалідність по зору, — пише Наталія із Чернігівської області. — Він працює у райцентрі три роки, але говорить, що життя для нього зупинилося. Коли навчався в Києві, був щасливий. А зараз ні друзів, ні дівчини не має. Зарплата мізерна. Але не звільняється, бо для таких, як він, не скрізь є робота. Планує працювати в Києві. Та чи варто йому переїжджати? Ми хотіли, щоб син лишився у райцентрі. Шукаємо для нього окреме житло".
Листи коментує київський біоенергетик Валентина Гавура. Сканує паспортне фото сина Євгена.
— Сину переїзд піде на користь. Якщо бажаєте йому кращої долі, відпустіть із дому. У Києві знайде хорошу роботу, надійних друзів і свою половинку. До 2019-го перенесе операцію на очах. Не додавайте йому сумнівів. Хлопцю потрібна ваша підтримка й опора. Повірте в сина.
"Розумію, що гроші в житті не головне, але коли їх нема, то дуже нелегко, — пише житомирянка Світлана, 34 роки. — 2008 року я їздила на заробітки в Італію. Там завагітніла. Не мала страховки. Народжувати повернулася в Україну. Заміж не вийшла. Живу з батьками. Доньці зараз 8 років. Її батько із Закарпаття. Познайомилися ми в Римі. Коли дізнався, що я вагітна, покинув. Має дружину і двоє дорослих дітей. Я працювала офіціанткою і прибиральницею. Постійних заробітків не маю, батьки на пенсії. Хочу знову податися в світи, але нема з ким лишити дитину. Батьки відмовляються її виховувати".
— У травні оформлятимете візу на роботу в Польщу. Літо проведете на заробітках. За виручені гроші житимете до Нового року, але суттєво це матеріальне становище не змінить. Знову вирушите на заробітки. Доньку погодиться доглянути кума, але ви їй не довіряєте. Прислухайтеся до свого серця. Не кидайте дитину. Восени доля подарує зустріч із чоловіком, що стане для вас опорою. Якщо готові замінити матір для його сина та зважитеся на переїзд в іншу область, забудете про самотність назавжди.
"Життя не робить мені поблажок, — пише 54-річна Катерина з Івано-Франківщини. — На похороні чоловіка дізналася, що він мав сина від іншої жінки. Ми 32 роки прожили у шлюбі. Мали троє дітей. А він умудрився стати батьком за моєю спиною. Його син восени піде в перший клас. Коханка живе в нашому місті. Демонструє на суді спільні фото з моїм чоловіком і стверджує, що цього року він планував розлучитися зі мною й оженитися з нею. Хоче відсудити у мене півхати. Будинок був оформлений на чоловіка. ДНК-експертиза показала, що це його син. Він має право на спадок".
— Півхати синові не дістанеться. Бо половина належить вам, як дружині. Цю нерухомість ви нажили у шлюбі. Інша половина буде розділена між чотирма дітьми покійного. Сину сплатите за його частину грішми. Не тримайте зла на покійного. Пережити зраду непросто. Образа ще довго керуватиме вами. Знайдіть у собі сили простити, щоб душа небіжчика знайшла спокій.
"Мені 35 років, а я себе почуваю на 50, — розповідає у листі Ніна Володимирівна із Хмельниччини. — У мене поколює серце, маю хронічний гастрит, часом тривожить печінка. У липні з'явився страх. А все через те, що мій чоловік випиває. Раніше я мирилася. Вийшла за нього заміж з любові. Останні роки вже не сила терпіти. Він стає іншою людиною, коли нап'ється. Зачіпає дітей. Доньці 16 років. Їй теж все це набридло. Просить мене покинути батька і піти жити до моїх батьків. Але я дуже нерішуча, бо вже йшла від нього. А через 10 днів поверталася, коли він приходив вибачатися. Я все надіюся, що він виправиться".
— Чоловік не зміниться. Досить годувати себе ілюзіями й терпіти. Прислухайтеся до доньки й переїдьте до батьків. Самопочуття покращиться. Але не надовго. З батьками в одній хаті теж зжитися не просто. Донька поїде вчитися в інше місто і покличе вас із собою. Прийміть рішення без вагань. Вона на другому курсі знайде хорошу роботу. Житимете в орендованій квартирі, але матимете спокій.
2 
1
Коментарі