Вінничанка 26-річна Ольга Кудря не вміє писати, читати та лічити. "Газета по-українськи" писала про неї 2006-го. Тоді 20-річну онуку баба не підпускала до газової плити і не випускала на вулицю. Боялася, що вкрадуть цигани. Тепер Ольга збирається заміж і мріє про дітей. Три роки живе у цивільному шлюбі з 36-річним Сергієм Панасенком.
Сім'я Кудрів мешкає у Вінниці в приватному будинку в пров. Новоселівський, що в мікрорайоні Старе місто. У суботу о 10.00 на подвір'ї пасеться коза. Оббиті дерматином вхідні двері пошарпані, мають чималу дірку біля ручки. Стукаю 15 хв. у вікна. З дому виходить чоловік 70 років у хутряній шапці, ватних штанях і старій куртці, підперезаній мотузкою. Називається Олександром Іллічем і запрошує до хати.
Через веранду та кухню проходжу до великої кімнати. На тумбочках та стільцях купи одягу. В кутку стоять пакети від соків, відра, каструлі. На одному із трьох диванів спить чоловік, укритий куфайкою. Ольга сидить, підібгавши ноги під себе, дивиться у вікно. Одразу за мною до кімнати заходить її баба 77-річна Євгенія Кудря.
— Це наш внучок, — Ольга киває на сусідній диван. — Скажи, ба.
— Це мій онук Арсен, — додає Євгенія Денисівна. — Із тюрми прийшов, то живе з нами.
Онука вдягнута у рожевий джемпер та чорні спортивні штани. Хвалиться, що светра їздила купувати з чоловіком.
— Тут ми спимо з Сірожою. Ми ше не розписані, но скоро він купить мені золоте кольцо і біле плаття. Це ми вже третю зиму живем разом. Познакомилися давно, — намагається на пальцях полічити, але коли, так і не може сказати. — Він на сусідній вулиці жив. Ходив до мене. Скільки, ба? Шість років? Але я його тоді виганяла, бо ж мала була. Його мама і сестра не хотять, шоб він жив зі мною. А він дуже мене любить. Мої не проти.
Сергій рубає м'ясо на Центральному ринку. Має один вихідний у понеділок. Скільки йому років, Ольга не знає. Трохи ніяковіє і з-під подушки дістає паспорт Сергія.
— Знаю, що він трохи старший мене, а на скільки, самі рахуйте, — гортає сторінки документа. Сергію 36 років.
Ольга вміє написати лише своє ім'я та прізвище. Прошу залишити автограф у своєму блокноті. За 10 хв. виводить "Ольга Кудра".
— Це мене бабушка навчила. Ще вмію гроші рахувати, тому в магазіні мене не обманюють.
— У 7 років я записала її в 11-у школу, — долучається до розмови Євгенія Денисівна. — Три дні Оля походила. Учителька мені каже, шоб більше не приводила її, бо вона не готова до учоби. Тікає, ховається, не слухає. Як усі пишуть, вона малює. То я більше її і не повела. Рішила вчити сама. У мене ж є п'ять класів.
У лікарні Ольга була тричі: баба водила до стоматолога і здати аналізи. Тепер із чоловіком їй дозволяють поїхати на базар на закупи. Решту часу жінка буває в хаті чи в дворі.
— Устаю зранку, замітаю, варю чоловікові кашу. Він усякі крупи приносить. Стіраю йому штани. Він сказав. А чоловіка треба слухати, — Ольга дістає з миски двоє випраних чорних ватяних штанів. Одягає на шию мотузок із прищіпками. Іде надвір. Коли вішає речі, дмухає на кулаки, бо штани примерзають до рук на морозі. Як сміється, видно кілька золотих зубів.
— Дід кози тримає, я можу їм їсти дати. А доїти ше не навчилася. Дивлюся телевізор. Люблю кіно і програму, в якій чоловіки жінками міняються. Хотіла б комп'ютер, та не знаю, як за ним робити. Може, навчилася б, та мені мама сказала, шо пізно вже вчитись. Я хотіла на вчителя, шо мене зі школи відправив, на суд подати. А він зробив справку собі по інвалідності. Я б його засудила, бо ж тепер і на роботу ходити не можу. Живу за пенсію по інвалідності. Маю третю групу по відхиленню психіки, але насправді я не псих, просто бабка добилася. Почті тисячу получаю.
Планує дбати про чоловіка та дітей.
— Хочу хлопчика чи дівчинку. Шоб у школу ходив.
Цікавлюся, якої професії хотіла б для своїх дітей.
— А як це професія? Шоб син був космонавтом? Да, хотіла б, — задумується Ольга, але так і не може зрозуміти, хто ж такі космонавти.
— Жалко Олю, — говорять сусіди навпроти, подружжя Володимир та Юлія Пасічнюки. — Баба Женя ніколи її нікуди не пускала, хоча вулиця у нас тиха. Боялася, щоб нічого не сталося. Може, треба було віддати дитину у спецшколу, але хто тим мав займатися? Валя, мама її, найшла якогось чергового ухажора і поїхала жити до нього. Дід Сашко розказував, шо той чоловік не хотів Олю, запихав дитину головою до газової пічки, шоб вона померла. То, може, шось і приробив її. Раніше хоч жили спокійно. А зараз приїхала мама з чоловіком, прийшов із тюрми зведений брат Арсен. Усі тут накупі. Діда з хати виганяють, кажуть, що він тут права не має. А він же і тримає все хазяйство. Якби не він, усе розсунулося б.
2 
1
Коментарі