— Зараз у Грузії одиниці вміють грати на чіанурі, — каже 83-річний Міхель Гонашвілі. Уже 20 років він грає біля собору Свєтіцховелі в грузинському місті Мхцета за 6 км від Тбілісі. — Нас називають національною гордістю Грузії, але за гру платять лише туристи.
Міхель зранку приходить до храму з розкладним стільцем. У руках тримає чіанурі (грузинський 3-струнний інструмент. — ГПУ) та глиняний глечик. Кілька хвилин гріє інструмент на сонці.
— Перед грою чіанурі треба обов'язково погріти, щоб випарувалася зайва волога з деревини, — пояснює. — Корпус інструмента зроблений із сосни, шия — з берези, а струни — з кінського волосу. Ці матеріали сильно вбирають вологу, яка псує інструмент. Раніше за звучанням чіанурі визначали погоду. Якщо грає тихо і нечисто, буде дощ. М'яко — на гарну погоду.
Виконує грузинську пісню "Гапрінді шаво мерцхало". Його одразу ж обступають люди. Кидають у глечик копійки і просять виконати "Суліко".
— Завжди намагаюся вгодити туристам, бо це мій заробіток, — розповідає Міхель. Він говорить російською з грузинським акцентом. — Із дружиною виховуємо 15-річного онука Левана. 1998 року старший син загинув в автокатастрофі, а через рік від раку померла невістка. Отримуємо по 100 ларі (приблизно 500 грн. — "ГПУ") пенсії. Цих грошей вистачає лише на комунальні платежі. А Левана треба до школи зібрати, за гуртки заплатити, одягти і нагодувати. Тому щодня перед собором гроші заробляю. Онук уміє грати на чіанурі, але зі мною під собором стояти соромиться, щоб однокласники не сміялися.
Чоловік у бежевій куртці фотографує музиканта на мобільник. Кидає у глечик $5.
— До вечора глечик має бути повним, — Міхель заглядає всередину. — Зараз збираємо гроші, щоб відремонтувати дах.
Знає кілька сотень грузинських пісень.
— Пісня мене все життя виручала. Коли служив в армії, то всі підлоги драяли, а я майорів на застіллі розважав. Службу проходив у Запоріжжі. Там хлопці навчили мене українських і російських пісень. Туристи дивуються, коли починаю співати "Розпрягайте, хлопці, коні". Один чоловік за цю пісню дав мені 20 доларів. Якось моїх пісень до вечора слухала пара з Києва. Дали мені 100 доларів. Але я грошам не радий був, бо наступного дня захрип.
Цього року Міхель святкуватиме 60 років подружнього життя.
— Я працював шофером у колгоспі, а дружина танцювала в місцевому ансамблі. Напросився провести її додому. Біля будинку її чекав батько. Накинувся на мене з кулаками. Та я сказав: "Кривдити вашу доньку не збираюся. Хочу, щоб вона була моєю дружиною". Уночі з друзями викрав її з дому, а через день зіграли весілля. Відтоді жодного разу не знімав із пальця обручку.
2 
1
Коментарі