"Кілька місяців тому в дочки з'явився висип на обличчі, — розповідає у листі 43-річна Оксана з Херсона. — Спочатку лікувалися самотужки. Потім звернулися до лікарів. Але кожен ставить інший діагноз, приписують різні ліки, а покращення нема, стає тільки гірше. Зараз вона зустрічається з хорошим хлопцем, але чи будуть разом, не знаю".
Листи коментує столичний біоенергетик Валентина Гавура, 53 роки. Виймає з конверта паспортне фото дівчини, сканує правицею, заплющує очі.
— Доньку повезіть на обстеження у столицю. З ліками не експериментуйте. Вони позначаться на роботі гормональної системи. Хлопець, з яким зустрічається, скоро стане членом вашої родини. Прийміть зятя, як рідну дитину. Він зробить для вас більше, ніж син.
"Чотири роки тому невістка поїхала на роботу в Італію, — пише 56-річна Інна Михайлівна з міста Ківерці на Волині. — Додому повернулася на тиждень, щоб розлучитися з моїм Сашком. За кордоном знайшла собі іншого чоловіка. Італієць удвічі за неї старший. Із сином лишилося двоє дітей. Старшому Святославу 9 років, меншому у лютому виповниться сім. Досі не можу повірити, що це сталося в нашій сім'ї. Я Тамілу не виню. Сашко не ідеальний, має поганий характер. Але як можна кинути двоє дітей? Син працює на двох роботах, я доглядаю внуків. Прошу, щоб шукав собі жінку, але боюся, що залишиться сам. Кому треба чоловік із двома дітьми?"
Біоенергетик проводить долонею над весільним фото Олександра і Таміли. Жінка рудоволоса, чоловік має шрам на лівій щоці.
— Олександр одружиться вдруге. Приведе у дім жінку з дитиною, яка ваших онуків буде любити, як рідних. Спільних дітей не матимуть, але житимуть разом до старості.
"Чоловіка поховала два роки тому, але досі за ним плачу, — пише 74-річна Олександра Дмитрівна зі Стрийського району Львівської області. — З думкою про нього лягаю і прокидаюся, ридаю, бо забути не можу. Дуже його любила і досі люблю. Караюся за те, що колись сказала йому щось погане чи не помогла, коли просив. Він був гарний, здоровий. Важив зо 100 кілограм, а я була дрібна, невеличка. Жила в сусідньому селі від нього. Дівчата дуже злилися, коли він мене заміж покликав. Одного разу, коли повертався з роботи, впав з ровера. Сильно побився, мав струс мозку. Після того почалися проблеми зі здоров'ям. Працювати мусив важко, бо мали троє дітей, будували хату. Але хвороба своє зробила: у нього почали відмовляти руки. Права стала зовсім безвладна, лівою мало що міг робити. Потім дістав інсульт, дали другу групу. Хочу знати: чи помер він своєю смертю, чи подавився. Погано йому стало, коли сів снідати. Мене заставив піти на похорон, бо в селі помер його далекий родич. Поки збиралася в іншій кімнаті, почула, як щось гупнуло на кухні. Невістка — медсестра, але врятувати його не змогли. У нього посиніли плечі".
Біоенергетик сканує чорно-білі фото подружжя.
— Чоловік помер своєю смертю, — каже Валентина Гавура. — Причиною стала серцева недостатність. У його смерті не звинувачуйте ні себе, ні невістку. Врятувати не було шансів. Про чоловіка пам'ятайте і любіть, але плакати припиніть. Ваші сльози непокоять його на тім світі. Моліться, щоб його душа знайшла спокій. Вам належить багато чого доробити за обох. Присвятіть себе внукам і правнукам.
"Донька Олена не може зустріти свою пару, — розповідає 46-річна Юлія Данилівна з Буринського району Сумської області. — Їй уже 28 років. Розумна, має вищу освіту, працює на престижній роботі. Любить подорожувати. А нам з чоловіком дуже хочеться бачити її в парі, стати дідусем і бабусею".
— Зятя матимете до 2016 року. Олена побереться 29-річною. Свою долю зустріне у дорозі — в автомобілі чи літаку. Буде їхати за кордон на відпочинок чи у відрядження сама, а повернеться вже у парі.
5 
1
Коментарі