17 лютого о 17.00 проспектом Юності у Вінниці рухається бронетранспортер, прикрашений весільними обручками та квітами. Здивовані перехожі знімають його на мобільні телефони. Водії сигналять. Чоловік із зеленого "опеля" однією рукою біля вуха тримає мобільний, другою фотоапарат. Кермо затис між колінами.
— Ніколи на танку не їздила. Почуваюсь як президент! — 30-річна Юлія Дідик махає перехожим. Військову машину вона замовила як подарунок для свого чоловіка-однолітка Сергія. 14 лютого пара розписалася.
Сергій — легіонер. Жити та працювати до Франції переїхав 2002-го з Вінниці. З Юлею п'ять років тому його познайомила подруга Аліна.
— Мій Сержіо вміє і не на таких танках їздити, — хвалиться молода. — Весілля на "мерседесах" та раритетних машинах усім приїлися, а на танках ніхто з молодят іще не катався. Думала, що поїдемо на ньому до загсу в день весілля, але у власника не вийшло.
До загсу наречена приїхала у чорній блузці та темно-синіх штанях.
— Чого всі нєвєсти мають виходити заміж у білому? Мені от чорна блузка сподобалася, в ній ходитиму й після весілля. Жених привіз із Франції обручку з білого золота з дев'ятьма брильянтами. Через півроку плануємо повінчатися, тоді обов'язково вдягну біле плаття.
Молодята на танку проїхали 5 км. Каталися мікрорайоном Вишенька, вийшли біля своєї багатоповерхівки. За проїзд не платили.
— Танкіст не взяв із нас грошей, бо дружка Аліна його добре знає. Вона ж нас і познайомила, коли Сержіо приїхав у Вінницю. Сходили в ресторан. Через кілька днів Сержіо поїхав до Франції. Часто дзвонив, щодня розмовляли по скайпу. Так і зблизилися. А коли приїхав влітку у відпустку, почали зустрічатися. Жили від відпустки до відпустки. Кілька разів розходилися. То я його ревнувала, то він мене. На весілля запросили 17 гостей — родичі та найближчі друзі. Усі дарували гроші. Скоро їхати. Сервізи та коври у Францію із собою не повезли б. У весільну подорож поїдемо до Об'єднаних Арабських Еміратів.
— Другий рік вивчаю французьку, — продовжує Юлія. — До кінця 2012-го маю переїхати жити у французький Авіньйон. Це місто недалеко від полку, де служить чоловік. Не знаю, чим буду в тій Франції займатися. Тут працюю експертом з обслуговування абонентів мобільного зв'язку. Там хочу влаштуватися у якийсь бутик одягу чи косметики. У Франції я ніколи не була. Мрію побачити Париж. Чоловік каже, немає там нічого цікавого. Тільки арабів і темношкірих багато.
Вінничанин 40-річний Сергій Побережнюк придбав бронетранспортер торік за 80 тис. грн. Тоді в Україні дозволили продавати приватним особам військову техніку.
— Це не бойова машина. Перед покупкою його роззброїли, — говорить. — Я зробив з бронетранспортера кабріолет. Спеціально зрізав дах, бо незручно залазити. Маю під 2 метри зросту. Дома є ще БТР-60 "чайка". Його купив за 15 тисяч доларів. БРТМ оформив як тягач. БТР як броньовану машину. Маю свідоцтва, технічні паспорти, номерні знаки. Раніше їздив на БМВ, пересів на джип "Гранд Черокі". Потім мені джипа стало мало. Коли їдеш на військовій техніці, відчувається уся мощ. Але йде вона м'якенько, краще всякого там "мерседеса" бізнес-класу. Тільки пального жере багато. На 100 кілометрів 32 літри. Їжджу ним на рибалку і в ліс. Весілля возив уперше. Машинка уміє плавати. Заїжджаю на середину річки, вудочку виставив — і як на лодці.
2 
1
Коментарі