У четвер опівдні на Байковому цвинтарі поховали 73-річну Аллу Поживанову. Син Михайло, 51 рік, колишній нардеп і керівник Держкомрезерву, на похорон не приїхав. Із вересня минулого року живе і працює в австрійському Відні. Генпрокуратура підозрює його в розкраданні державних 35 млн грн.
— Мій адвокат порадив не їхати, — розповідає Михайло Поживанов через інтернет-сервіс "скайп" у середу. — Каже: "Тебе затримають ще в аеропорту". А дружина зі старшим сином Сашком одразу полетіли до Києва.
Алла Поживанова померла у вівторок у столичній онкологічній клініці "Лісод" о 8.40.
— Загострення в неї почалося після відвідин слідчого. У листопаді в будинок на вулиці Суворова, де вона жила, приходив чоловік із головного управління СБУ, якийсь Ситніков. Замість того, щоби піти прямо до неї, обійшов увесь під'їзд, зателефонував сусідам. Допитувався, чи з'являюся там я. Потім вручив мамі повістку про допит, її після цього ледве відкачали. Відвезли її в лікарню "Феофанія" у передінфарктному стані. Потім лікарі сказали, що в неї п'ять метастазів у мозку. Чотири рази в клініці Спіженка кіберножем вирізали метастази. Узагалі у нас у родині міцні люди. Моя бабуля ще жива, мама їздила до неї в Дніпропетровськ на 100-літній ювілей у лютому.
Востаннє Михайло Поживанов розмовляв із матір'ю 15 травня.
— Говорили про поточні справи, про її лікування. Я їй говорив, щоб вимикала телебачення, не слухала, що про мене говорять. Але ж вона не послухалася. Казала, що пережила Сталіна й Хрущова, але відчуття такого страху не мала. Десь тиждень тому я їй сказав: давай, заберу тебе у Відень. А вона: "Не думай приїжджати. При цій владі нічого в родині та країні доброго не буде".
Батько Поживанова — Олександр Михайлович був головою Держкомітету з питань металургії та радником прем'єр-міністра Вітольда Фокіна. Помер 2003-го.
— Мама іноді прикривала мене від батька, коли я приходив із поганими оцінками. Сама чортів дасть, налупцює капцями, а батьку не каже. Я хотів піти в ростовську мореходку. Навіть не знаю, чому не в Севастополь чи Ленінград, а саме туди. Але батько сказав, що працювати треба на землі, а на морі — відпочивати. Потім узяв мене в металургійний цех, де він був начальником. Ми тоді в Липецьку жили. На роботу до понеділка йти не планує.
— Був у двох церквах. Поставив свічку у православній на території російського посольства і в нашій українській греко-католицький. У них якраз буде служба за померлих.
Відспівують покійну у храмі "Живоносного Джерела" Києво-Печерської лаври. Із лівого боку від труни стоїть онук покійної 23-річний Олександр із матір'ю Тетяною, 47 років.
— Думала, тільки у фільмах буває, щоб син до матері на похорон не приїхав, — шепочуться дві жінки в білих хустках. Вони прийшли на екскурсію до монастиря. — Вона його на тому світі згадуватиме. У нашому селі жив один чоловік. Працював на Сєвєрє. На похорон батька просто не встиг. То він йому після того завжди сниться.
Із букетом білих лілій до храму заходить киянка Віра Черемних. Вона писала книжку про чоловіка покійної — Олександра Михайловича.
— Коли писала книжку, часто спілкувалася з Аллою Миколаївною, — розповідає. — Вольовою жінкою вона була, правою рукою свого чоловіка. Про себе розповідати не любила, завжди говорила про своїх дітей та онуків. Дуже переживала, коли почали переслідувати її сина. Мабуть, це і підкосило її здоров'я.
Аллу Поживанову поховали на Байковому кладовищі біля чоловіка. Неподалік могили футбольного тренера Валерія Лобановського і міністра транспорту Георгія Кірпи.
3 
1
Коментарі