17 червня ввечері загинула поетеса 37-річна Марина Брацило. Вона випала з вікна своєї квартири на п'ятому поверсі. Її вісім місяців винаймала у Голосіївському районі столиці. Тіло виявили перехожі.
Друг поетеси, письменник Сергій Пантюк, 47 років, бачився з Мариною півроку тому. По телефону розмовляли часто. Каже, що це не могло бути самогубство: на столі залишилася приготована вечеря — пельмені й салат.
— Вона любила сидіти на підвіконні з цигаркою. Може, відкривала його, стало погано, вивалилася, — розповідає Пантюк. — У неї не було суїцидальних настроїв. Справи йшли вгору. Півроку як улаштувалася на хорошу роботу — заступником головного редактора у видавництво "Наш формат". Півтора місяця тому дзвонила мені, просила телефони художників-графіків, які можуть оформлювати диски. Ми не можемо зрозуміти, що сталося.
Торік перед Великоднем від ішемічної хвороби серця помер чоловік Марини — поет Юрій Нога. Мав 38 років. Подружжя жило у Броварах у помешканні Юрієвих батьків.
— У Юри серце часто хапало, — каже Сергій. — Ішли ми з ним на риболовлю — а він ледве хекав. Дуже тяжко переносив спеку. А Марина була здорова. Тільки після Юриної смерті почалися у неї проблеми з судинами — вегето-судинна дистонія, і тиск часто падав.
Дітей вони не мали. По смерті чоловіка Марина перебралася до Києва.
— Не могла жити у квартирі, де відійшов чоловік. Була в депресії, майже не спілкувалася, — продовжує Сергій Пантюк. — Потім почала готувати до друку збірку його віршів. Юра був поетом від Бога, але книжки жодної не видав. Ті вірші десь літали у повітрі. Після смерті Юри почала писати сумні тексти. Вони дуже любили одне одного.
Маринині батьки живуть у Запоріжжі. Вона — їхня єдина дитина.
— Була вундеркіндом, рано почала писати. Батько приводив її на поетичні семінари в Ірпінь. Він — козацька натура. Пили з ним чарку, було про що поговорити. Хоча людина не мистецька, але освічений та інтелігентний. Працював на фабриці.
Щоліта Марина їздила на батьківщину Пантюка — в село Сокілець Хмельницької області.
— Тоді була жива моя бабуся. Їй дуже Марина подобалася. Вона завжди по-доброму казала моїй дружині Тетянці: "От була б така, як Марина. А ти не можеш, мабуть, і казана підняти". Марина — типаж степової жінки, дорідна, гарна, а Тетянка — маленька. Бабуся 2008-го померла. Їй місяць тому рівно 90 років виповнилося б. Марина подзвонила мені: "Слухай, пом'янути б твою бабусю нормально, по-козацьки. Мак потремо. Зберемося, згадаємо". Так і не зібралися.
Учителька української мови й літератури 65-річна Ганна Черкаська із Запоріжжя готувала Марину Брацило до всеукраїнських олімпіад. За тиждень до трагедії довго говорила з нею.
— Часто висіли на телефоні. Найчастіше Маринка читала свої поезії, рідше — співала. Кожного разу розповідала про покійного Юрка. Їхнє кохання було не на публіку, вони жили цим.
— Учора з нею у "Фейсбуці" листувалися. А сьогодні об одинадцятій з гаком ранку не змогла до неї додзвонитися. У попередніх листах Маринка писала, що ще народить двох синів, — пише поетеса 44-річна Вікторія Стах.
Марина Брацило була членом Спілки письменників. Видала п'ять збірок. Її поховали 20 червня на Хортиці.
Останній вірш Марина Брацило написала 29 травня
Розмістила його на своїй сторінці в інтернеті. Писала про ніжність і про вимушене мовчання, "бо слово недоречне, а істина — на відстані руки". Друзі згадують, що 11 років тому склала страшного пророчого вірша: "Пообіцяла — й не встигла / (Правда, не з власної волі)…/ Ткались на персах стигми, /Маки вцвітали в льолю. /Ґави заціпило й меви. /Тиша снувалася шовком. /Отак взяла і померла. /Місто було у шоці".
3 
1
Коментарі