Із 25-річним Іваном ми зустрілися під студентським гуртожитком. На вулиці падає дощ, а хлопець лише в майці та шортах. Іван Фрейдун п"ять разів ставав чемпіоном світу з пауерліфтингу — піднімання штанги.
— Не змокли? — сміється на всі зуби 100-кілограмовий богатир. — Бачите, а мені парасолі не треба. Ходжу поміж дощ. Та ви ще у мене вдома не були. Тут недалеко.
Іван мешкає у підвалі гуртожитку. Там темно й сиро. Вузьким коридором прямуємо до тренажерного залу, в якому займаються студенти медичного коледжу. Поруч кімнатка Фрейдуна.
— Опалення нема, взимку гріюся калорифером, — каже він, відчиняючи двері. — Уже шість років тут живу. Ремонт мені недавно зробили. Раніше сюди зайти було страшно!
У кімнаті без вікон є старенька шафа, вузьке ліжко, тумбочка і дерев"яне крісло. На пофарбованих у жовтий колір стінах спортивні афіші.
— Запропонував би чаю, але півгодини треба чекати, доки нагріється плита.
Поряд — схожа на склад кухня. Серед ящиків стоїть шкільне крісло без сидіння. До його ніжок Іван прикрутив електроплитку.
— Сам зробив, — хвалиться. — Непогана, але довго гріється. Коли прокидаюся, одразу її вмикаю. Інколи, як голодний, кортить викинути плитку через вікно. А миюся в душовій для спортсменів.
Що будете варити сьогодні? — цікавлюся.
Він зазирає в коробку біля плити.
— Що тут є? — витягає целофановий пакет із макаронами. — Ех, надоїли. Та ще не знаю. Продукти тепер дорогі...
За золото дають 400 доларів
У спальні господар припрошує мене сідати на ліжко. Підсуває ближче крісло.
— Була би жінка біля мене...
А де ваша дружина?
— Із дітьми у своїх батьків, на Старосамбірщині. Тут місця нема. Раніше жили в сімейному гуртожитку: без води, опалення. А коли народився Арсен, Галя поїхала додому. Сказала, що більше не може. Думала, може, я виб"ю квартиру.
Іван устає і починає піднімати однією рукою 18-кілограмову гирю.
— Арсен народився, коли ми ще були дітьми, — розповідає, не захекуючись. — Галя школу закінчувала. Я навіть не був на хрестинах. Не встиг — їздив на змагання. Учора Галя дзвонила, казала, що мала Люда вже починає повзати, — Іван ставить гирю й надпиває трохи води з дволітрової пляшки, яка стоїть на підлозі. — На цих вихідних поїду, провідаю їх.
Часто бачитеся?
— Приблизно раз на два тижні. Коли змагання, збори — рідше. Дружина скаржиться, що живемо, як чужі. Інколи хочеться плюнути на все і повернутися в село.
Він витирає мокре чоло білим рушником.
— Якби не тренер, не знаю, чи виступав би зараз. Він мені оплачує поїздки, форму. Пустив он сюди, — Іван крутить пляшку з водою, не відводячи від неї очей. — Американці, коли займають четверте-п"яте місця, тішаться, як діти: кричать, стрибають. А мені, переможцеві, байдуже. Навіть рідним не дзвоню: що їм з тої перемоги?
А скільки платять за перемогу?
— 400 доларів за золото, раз на рік. Щомісяця маю іще 900 гривень стипендії члена збірної України. Гроші непогані, та хати на них не купиш.
Напевно, батьки колись відмовляли бути штангістом?
— Мама сварилася, — посміхається. — Тато трактори ремонтував, теж був сильний. Я натягував на шестерню колеса — робив собі штангу. Відправили мене до Львова вчитися на автослюсаря. Після занять почав ходити у спортзал. За тренажери треба платити, а штангою можна було задурно користуватися. Мама донині не знає, що я 370 кілограмів піднімаю.
1981 — народився в селі Ясениця-Замкова на Львівщині
1999 — майстер спорту міжнародного класу, чемпіон України з пауерліфтингу серед юніорів
2000 — народився син Арсен
2002 — одружився з Галиною; у Словаччині став чемпіоном світу у ваговій категорії 90 кг
2003 — чемпіон світу (Данія)
2004 — чемпіон світу (Південна Африка)
2005 — чемпіон світу (Маямі), побив 12-річний світовий рекорд — підняв у сумі 1 т 37 кг
2006 — народилася донька Людмила
2 
1
Коментарі