Киянин 34-річний Максим Романенко бачив привидів у Зеленому театрі та біля печери на Смородинському узвозі в Києві. Він називає себе дігером — дослідником столичних підземель. Працює програмістом.
— Не в кожному підземеллі живуть привиди, — пояснює дорогою від станції метро Арсенальна. — Найбільше їх водиться у "зеленці". Так дігери між собою називають Зелений театр, що на схилах Дніпра.
Спускаємося мурованими старою квадратною цеглою сходами.
— Торік проводили енергетичне сканування землі. Сказали, що підземелля має дев"ять рівнів, а його вік — понад тисяча років. Ходять слухи, що на нижніх поверхах захована бібліотека Ярослава Мудрого.
На одній зі стін білою фарбою написано "Я вас любил". Сфотографувати напис не вдається.
— І не старайтеся. Якось із друзями знайшли тут скелет із крилами. Він обріс мохом. Дістав фотік із кишені, а він не працює. На екрані показує, що акумулятори розряджені. Піднялися наверх, купили батарейки. Через три години знову прийшли, а скелета немає.
Спускаємося сходами.
— У підземеллі живе Господар. Людина це чи фантом — не знаю. Але краще з ним не сваритися. Він — дух Зеленого театру. Частенько друзі-альпіністи зустрічали тут чоловіка років 40 у плащі з капюшоном, який закриває обличчя. Знайомі лізли по стіні, а він сидить на самому верху. Усі з ним вітаються. Один хлопець його проігнорував. Тут же послизнувся і впав із десятиметрової висоти. Зламав руку, але лишився живий. Я Господаря зустрічав один раз. Того дня розійшовся зі своєю дівчиною. Прийшов, сів біля підземелля. Коли хтось виходить і йде до мене. Секунду стоїть, розвертається і відходить.
Тут ховали нехрещених немовлят
Наближаємося до виходу. На сходах зустрічаємо 20-річних Оксану й Олександра. Вони тримаються за руки. Швидко йдуть у підземелля.
— Тут таких странних багато, — оглядається на пару Максим. — Дорогою до парку можна кілька разів зустріти одних і тих самих хлопця і дівчину. Дехто бачив, як вони кидалися зі стіни донизу і розчинялися в повітрі. За повір"ям, їх замурували в театрі в ХVII столітті за перелюб.
У парку біля Зеленого театру прислухається.
— Не раджу ходити сюди людям із слабкою психікою. У ХVII сторіччі тут ховали нехрещених немовлят. Ближче до опівночі чути дитячий плач. Страшний, наче потойбічний. А під вечір можна побачити дитину років чотирьох. Вона грається листям, гілками, сміється, а потім підхоплюється і зникає.
Біля виходу чути хлюпотіння води.
— Це підземні води. Буває, сидиш, вслухаєшся в тишу, а потім як залопотить хтось по воді. Люди кажуть, що то дитина по воді бігає, дражнить Господаря. Сюди любив приходити Михайло Булгаков (письменник. — "ГПУ"). Енергетика на цьому місці вища, ніж на Лисій горі чи Аскольдовій могилі.
Ще одного привида бачив у центрі Києва біля печери на Смородинському узвозі, між Лук"янівкою, Татаркою і Сирцем.
— Це не людина і не тварина. Має дві чи три голови. Щоб побачити його, сидів улітку до трьох ночі. Небо раптом стало рожевим, як на світанку. Землю сколихнуло двобальним землетрусом. із печери висунулася зміїна голова розміром із людину. Я так злякався, що присів. У печері знайшли кілька ходів, пролізти в які можна хіба на животі. Часто сюди приходять психічнохворі люди. Чув, як вони говорили з кимсь невидимим. Такі люди бачать духів.
Каже, що два роки тому переїхав із Бортничів.
— По сусідству з нашою дачею стоїть будинок, що нагадує старий замок. У ньому три поверхи над землею і два — під землею. Подібні замки будували рицарі таємного ордену тамплієрів. Увечері туди приїжджають люди в чорних мантіях. У повітрі тоді смердить горілим. Уся трава, що росла навколо будинку, ще в червні почорніла і засохла. Якось туди пробрався місцевий священик. На стінах бачив зображення кінця світу. Посеред кожної кімнати стоять фігури демонів, а в ритуальному залі — статуя сатани.
2 
1
Коментарі