Постійні покупці на центральному базарі в Черкасах називають її Любою з Білозір"я. 52-річна Любов Басараб тричі на тиждень продає м"ясо й сало в одному з нижніх рядів критого ринку.
Жінка після знайомства раптом розплакалася.
— Кілька років як поховала доньку, — витирає очі. — Можете приїхати додому й побачите, як живу.
У селі Білозір"я Черкаського району питаємо людей, де живе Люба Басараб.
— А, то та, що свиней сама коле, — показують на хату.
— Хоч би знала, коли приїдете, то штори б почепила. Не нафарбована, яка вже буду, — ніяковіє Любов Олексіївна. Веде в хату. — Купила, а це роблю ремонт. Оце ж ванну зробили, наймала людей, щоб у толк було. Сама росла в бідності.
По щоках жінки течуть сльози. Веде в порожню кімнату. На підлозі розставлені великі м"які іграшки.
— Це кімната моєї донечки Оксанки. Думала, сама без освіти, то хоч дитину вивчу, куплю квартиру, щоби не бідувала. Вона поступила. Її хлопець подарував перстень... В Оксаночки ніколи нічого не боліло. А тоді захворіла, пухлина надпочечника. У Києві зробили операцію, а не казали, що помре. Тоді один лікар зізнався. Донечці було 17 років. Усе село її хоронило.
Любов Олексіївна народилася в Білозір"ї, була третьою, найменшою дитиною в батьків. Заміж вийшла за односельчанина Петра Басараба. Од нього народився син Олександр. Нині йому 33 роки.
Мені треба то лікарям, то ще комусь
— Розійшлися із чоловіком через 23 роки. Я залишила йому хату з усім, що подарували мені батьки. Сама купила цю, — виходимо на подвір"я. Господиня наказує собаці Барбосу не гавкати.
Під накриттям 45-річний Василь Палієнко готує інструменти для коління.
— Ми із Любою десять років живемо громадянським шлюбом, — пояснює чоловік.
У двір заходять два сусіди, які допомагатимуть колоти свиню. Любов Олексіївна закривається в сараї, щоб прив"язати їй ноги мотузками. Уже на вулиці чоловіки перевертають 180-кілограмову свиню на землю, а жінка встромляє довгого ножа їй у серце. Гуртом перекладають тушу на залізний лист. Василь Палієнко вставляє шланг від газового балона в пальник. Інші гріють воду, носять сіно.
— Лампою на бензині не смажу, сало матиме запах. А від газу нічого не чути, — пояснює Любов Олексіївна. Однією рукою водить пальником по свині.
Жінка швидко смалить свиню із боків. Василь великим ножем зішкрібає сажу. Де затверділа шкурка, штрикає ножем, щоби не відділилася від сала.
— Я швидка в руках, зі мною ніхто не справиться. Накладайте сіно, — Любов звертається до помічників. Василь поливає порося водою. — Першу свиню заколола років 20 тому разом із кумою. До цього просила одного діда-колія із села. Забирав завжди собі вирізку та черевину. Кажу: "Діду, то ви візьміть раз таке, наступного разу інше". А він: "Е, мені треба то лікарям, то ще комусь". То я навчилася сама.
Обмиту свиню кладуть на спину, підпирають обмитими кілками. Любов Басараб розробляє тушу свині, чоловіки розвішують частини на гаки під дах навісу. Посолене тепле сало складають у білі мішки.
— Завтра м"якеньким продам. Таке, що труситься, люди дуже люблять, — пояснює Басараб.
За дві години господиня витирає руки — по свині.
1 
1
Коментарі