Поблизу могутнього Дніпра, серед дрімучого лісу, поряд із селом Циблі височать корпуси Українського державного медико-соціального центру ветеранів війни. Тут багатюща природа, чисте, свіже повітря оздоровлюють ветеранів. Вони забувають про свої рани, хвороби, міцніють тілом і душею, повертаються у молодість. У цьому райському куточку люблять відпочивати заслужені люди з різних регіонів України: Донеччини, Закарпаття, Буковини. Тут можна спокійно посидіти, поспівати, послухати музику, скупатися, половити рибки. Ніхто не заважає. Один до одного добрі, щирі, привітні.
Ветерани люблять гостре, веселе слово і музику. Тому і юрмляться біля гармоніста Олександра Дудки. Він фронтовик, інвалід другої групи. Форсував Дніпро і Віслу, був чотири рази поранений. У госпіталі вже кілька разів. Залишаючи рідну Засупоївку, завжди бере з собою дворядку. Гармонія хоч старенька, але голосиста. На запитання, що його приваблює у госпіталі, щиро відповідає:
— Тут мені все до вподоби: і природа, і лікування, і харчування, і ставлення лікарів, сестер, санітарок. Мені не треба заморських курортів. Тут я почуваю себе краще, ніж дома. Я не тільки зміцнюю здоров"я, а й молодшаю на кілька років.
Блага, які мають тут ветерани, не з"явилися самі по собі. Їх створив згуртований колектив. Близько десяти років його очолює заслужений лікар України Юрій Гріненко. 11 вересня йому виповнилося 50. Двадцять сім років працює в медико-соціальному центрі ветеранів війни. Прикипів до нього серцем і душею.
У зеленій молодості мріяв стати військовим, морським офіцером. Але доля вирішила по-іншому: чорнявого, міцно збитого юнака із сірими допитливими очима привела у Київський медінститут. Хлопця із Сумщини, завзятого, енергійного, лагідного і працьовитого, швидко полюбили однокурсники. Він був заводієм у профкомі, комсомольській організації, займався легкою атлетикою, влаштовував спортивні змагання, культпоходи в театри, кіно. I це при тому, що доводилося підробляти. Батьки — колгоспники, мало чим допомагали.
У медінституті Юрій знайшов і своє щастя. Закохався у струнку, миловидну чорнявку з волошковими очима. Часто називав її Наталочкою Полтавочкою, хоча була вона з Переяслава. На останньому курсі у них з"явився синок Андрійко. Пізніше народилася донечка Алла — майбутній стоматолог.
У Гріненків не переводиться династія лікарів. Мати Наталії Григорівни теж лікар, як і невістка Аня.
Здобуті в інституті знання Юрій Олександрович втілює у практику. Продовжує життя людям, скаліченим війною.
Бова В. О., с. Стовпяги Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл.
3 
1
Коментарі