41-річна Леонора Намені з села Остриця під Чернівцями 2 квітня цього року народила 20-ту дитину. Сина назвали біблійним ім'ям Барнаба. Тепер у сім'ї порівну дочок і синів.

— Не треба боятися мати багато дітей. То ж всі разом не приходять. Тяжко тільки спочатку було. Коли перший син мав рік, ще двоє появилося. Памперсів не мали, треба було пеленати, руками прати. А зараз навіть не здається, що важко. Можемо і в гості вийти. Старші за молодшими подивляться, — розказує Леонора.

Найстаршому синові Йонатану — 21 рік. Він одружений, живе окремо. Решта живуть у батьківській хаті.

— Для дітей маємо сім кімнат. Сплять по двоє, по троє, — розповідає батько 44-річний Янош Намені.

Живуть у двоповерховому особняку недалеко від траси. Ділянку отримали під час розпаювання в 1990-х. Під забудову відвели частину городу — планують звести два будинки.

У хаті "євроремонт". Підлога викладена плиткою, на вікнах — жалюзі. У коридорі — від входу до вітальні — стоять дві довгі полиці з кількома десятками пар взуття. У ванній гуркоче пральна машинка. Господиня уточнює, що в них дві, бо одна не справляється. У вітальні на прасувальній дошці дві праски.

— Скільки ми тих утюгів поміняли. Бо як хтось стає прасувати, то на 4 години. Прилади не витримують — горять. Вирішили купити один дорожчий.

У кухні біля довгого столу два холодильники.

— Тримаємо курей, свиней. Мали корів, але продали, — Янош говорить українською з румунсько-російським акцентом. До дітей і дружини — румунською. Вони українською майже не розмовляють.

— У нашому селі 90 з чимось процентів людей — румуни. У школі вчать румунською. То троха зле, бо діти погано українську знають.

Намені називають себе назарянами. Їхня віра — одна з течій протестантства. Назарян в Остриці кілька сотень. Вони не святкують традиційних в Україні релігійних свят.

Янош Намені родом з угорського Будапешта. Там є громада назарян. Відвідував общину в Остриці — так і познайомилися з Леонорою. Одружився, переїхав у село 1989 року. Тут живуть майже 4 тис. людей.

— Про Намені тільки хороше можу сказати, — говорить голова сільради 51-річний Василь Цуркан. — Янош працьовитий. Із дітьми лад дає. І в селі допомагає: робив ремонт у дитсадку, помагав після минулорічної повені, коли змило кладку в селі.

У родині восьмеро школярів. Із присадибною територією мають 76 соток землі. Вирощують картоплю та кукурудзу. Янош підзаробляє перекладами з румунської та англійської. Надає комп'ютерні послуги — сканує, набирає тексти, друкує рекламні афіші. У нічну зміну працює сторожем. Родина отримує допомогу на дітей.

— Мали маленьку ділянку, ближче до Чернівців. Нещодавно продали, бо треба було машину оновити. Мав старого "фольксваґена", який уже розлітався. Купив новішого буса на дев'ять місць.

Пригощають кавою з електрокавоварки. Припрошують їсти розігрітий у мікрохвильовці суп.

— Фірмових страв у нас нема. Готуємо суп, вареники, пельмені. Що в нас найкраще йде?

— Картошка, — підказує одна з доньок.

За раз на родину варять 5–6 л їжі. Голова сімейства каже, що хоч грошей на все не вистачає, але не звик скаржитися.

— Ясно, що там, де багато дітей, є трохи нужда. Якби порахувати, скільки треба грошей, щоб усім зуби поремонтувати, то була б колосальна сума. А так до зубного йдем, тільки коли болить. Але страждання на землі — то капля в морі, якщо порівнювати з вічністю. Якщо будемо жити правильно, то надіятимемося на спасення після смерті.

Ми не беремо на себе відповідальності вирішувати, скільки дітей мати. Бог краще знає. Ми їх із радістю приймаємо. Діти — то благословення Боже. Але балувати їх не треба, бо то вже не любов. Не пускаю їх вечорами не знати з ким по вулицях ходити. Телевізора дома не ставили, бо там, може, щось і корисне є, але багато і шкідливого. А вже як поставиш, то як контролювати?

Один син Намені має вроджену ваду — щілину піднебіння. На нього оформляють інвалідність. Усіх дітей Леонора народжувала в чернівецькому пологовому будинку №2. Останній раз перед пологами була на дородовій підготовці.

— Патологій у неї не було, — каже Владислав Гошовський, завідувач акушерського відділення. — Узагалі в медицині немає розрахованого оптимального проміжку часу між пологами чи кількості дітей. Жіночий організм розрахований на те, що може народжувати щороку. Решта залежить від особливостей людини.

×