— У Росію зніматися не поїду. Вахтанг Кікабідзе не їздить туди з 2008-го, відколи вторглася в Грузію. Хоча концерти давали 95 відсотків прибутку, — каже актриса київського театру ім. Франка Лариса Руснак, 52 роки. Зустрічаємося в центрі столиці.
— Моя агент знає: мені не можна пропонувати ролей в кіно, де було б негативне ставлення до українців чи бодай слова про фашистів, бандерівців чи роз'єднання України. Переписую сценарії "Лото-Забави", яке веду. Не можу казати: у нас свято чи куди ви поїдете відпочивати. Якщо виграють гроші, закликаю людей допомогти комусь.
Актриса сідає на терасі кафе з українською кухнею. Має строгу зачіску. В сукні кольору хакі й затемнених окулярах.
— По телевізору дивлюся новини тільки із зони АТО. Через постійні ридання легко плачу на зйомках. Буде 20 дублів — 20 разів плакатиму. А колись під час навчання в інституті не могла видавити сльозинки. Знімали по О. Генрі фільм "Останній листок". У кадрі треба було плакати. Мені притягли цибулю, бо не було олівців, як зараз — натиснеш у кутик ока, і сльози котяться. Я її сама порізала, розім'яла. Не допомогло. Такий зажим. Так той сік цибулевий і став моїми слізьми.
Актриса має браслети із жовто-блакитних ниток. На її припаркованій обабіч автівці прикріплений український прапор жовтим догори.
— Думаю, це правильно. Так було від початку: синє, мінливе — знизу, а жовте, божественне — вгорі.
3 
1
Коментарі