У селі Вигнанка Немирівського району, за 50 км від Вінниці шість сімей із різних міст організували екопоселення. Купили старі хати на околиці села.
— Селяни від нас за кілька кілометрів живуть, — каже один із мешканців екопоселення Олександр Зотов. Він перший три роки тому приїхав сюди з Донецька. — Спершу вони нас лякалися. Вважали, що ми секта. Бо, за їхніми нормами, людина повинна хотіти жити в місті. А ми, наче ненормальні, з міста у село поїхали. Дехто в нас вуса і бороди відпускає, до лікарів не ходимо. Люди побачили якось, що ми в річці голими купаємося. Взагалі обходити стали. Навіть до лісу другою стежкою ходили, щоб не повз наші хати. Але згодом відтаяли. Ми інколи купуємо в них молоко, продукти. Так і подружилися. Але до кінця вони нас не розуміють.
Жінки в екопоселенні народжують дітей удома.
— Нічого в тому складного, — Марина Зотова тримає на руках 2-річну доньку Руслану. Чоловік допомагав Марині під час пологів. — Звісно, ми готувалися до цього. Літературу в інтернеті читали. У нас ноутбук є. Майже в кожного з нашого поселення є вихід в інтернет, своя сторінка в соцмережах. Ми багато спілкуємося з однодумцями з інших областей і країн. Коли відчула, що ось-ось народжу, нагріли з чоловіком води. Поклали поруч рушники. Саша мені підказував, як дихати, бо я трохи розгубилася. Він пуповину перерізав. Плаценту закопали недалеко від дому і дерево посадили на тому місці. Щоб коли виросте дочка, мала своє дерево, яке їй сили даватиме.
Харчуються екопоселенці здебільшого тим, що самі вирощують.
— Ми не садимо городів, — каже 30-річний Сергій Ярмоленко. — А ведемо органічне землеробство. Селяни за це нас ледачими називають. Бо землю не оремо, грядок не сапаємо. Картоплю кладемо на землю і травою прикриваємо. Так само помідори, огірки ростуть не в бур'янах, а притрушені травою. Хімікатами не обробляємо. Ми ж не для того в село переїхали, щоб далі труїтися. Від колорадських жуків обсаджуємо рослини чорнобривцями. Крупи купуємо в райцентрі. Молоко в місцевих беремо. Замість ласощів у нас гриби і ягоди з лісу. Гриби їмо сирими. На зиму сушимо.
— До екопоселенців у Вигнанці було 17 жителів, усі пенсіонери, — розповідає 40-річний Віктор Васильчук, сільський голова Вишківців, до його сільради належить Вигнанка. — А зараз село почало оживати. З'явилися діти, двоє з них ходять до школи у Вишківцях. Інші грають у футбол з нашими дітьми, відвідують гуртки. Один із переселенців — Сергій Ярмоленко — депутат сільради. У нього є бус-"мерседес". Вирішуємо питання, щоб восени він підвозив машиною дітей зі свого та навколишніх сіл до школи. Будемо укладати договір.
Вони влилися у наше життя, спілкуються з односельцями. Хороші ініціативні та гостинні люди. Не палять, спиртного не вживають, по погребах не лазять. Розводять бджіл, тримають кіз, щоб мати молоко для дітей. На 9 травня я виділив краску, то вони покрасили пам'ятник загиблим воїнам у селі, скосили бур'яни. На Івана Купала давали у Вишківцях концерт. На це свято до них чоловік 300 гостей приїжджали. Придивлялися собі місця. Як вирішать остаточно, виділимо їм земельні ділянки.
Однак способу життя екопоселенців жителі Вигнанки та навколишніх сіл не переймають.
3 
1
Коментарі