середа, 22 червня 2011 07:00

"Як уперше зустріли чоловіка без вусів, думали, що то жінка"

Автор: фото: Ольга Камєнєва
  Олександр Кравченко сидить за кермом свого ”уазика”, біля нього — Ігор Кіструга, ззаду — Сергій Пухляк. У селі Уляники Кагарлицького району Київської області вони облаштовують кінну заставу ”Нова січ”
Олександр Кравченко сидить за кермом свого ”уазика”, біля нього — Ігор Кіструга, ззаду — Сергій Пухляк. У селі Уляники Кагарлицького району Київської області вони облаштовують кінну заставу ”Нова січ”

10 чоловіків, які називають себе козаками, будують у селі Уляники Кагарлицького району Київської області кінну заставу "Нова січ". Хочуть облаштувати тут власне містечко.

Село Уляники розташоване за 5 км від міста Ржищів. Автобуси сюди не курсують. Ідемо пішки. Назустріч троє чоловіків їдуть мотоциклом із коляскою. На швидкості розвертаються, пропонують підвезти. Відмовляємося, бо від усіх пахне горілкою.

— А чим ще в селі займатися? Роботи немає, живемо з того, що на городі вирощуємо, — каже 40-річний Василь. Він сидить за кермом. — Кожного року дають пшеницю з розданих паїв. А оце нещодавно в лісі знайшов поляну з білими грибами. Назбирав дві кошовки. Учора в Ржищеві продав. На вторговані гроші купив жінці конфєт, а собі — водки.

За кілька хвилин зупиняється вантажний мікроавтобус. Чоловік у синій майці пропонує підвезти до Уляників.

— У нас тут повно диваків усяких, — розповідає. — Із Києва понаїжджали екопоселенці та козаки. На роботу не ходять, бур'яни не полють. Нещодавно зустрів на трасі одного. Він був у лляному одязі, ішов босим. Каже: "Я страннік. Ходжу пішки від одного села до іншого. Сьогодні вирішив босим прийтися, як наші предки. Та з незвички всі ноги до крові постирав".

Біля вказівника з назвою села 52-річний Олександр Кравченко чекає за кермом "уазика". Просить називати його "пан Сашко".

— 20 років тому з хлопцями поїхав у козацький похід до Трахтемирова, — розповідає. — Спочатку навідувався сюди на вихідні, а років п'ять тому переїхав на постійне проживання. Дружину з дітьми залишив у Києві. Раніше працював художником у газеті. На роботі мене скоротили. Тут малюю козаків Мамаїв. Картини продаю.

Біля криниці з журавлем п'є воду 39-річний Сергій Пухляк.

— Переїхав у село рік тому, — рукавом витирає губи. — Із дружиною розлучився, то живу сам. Сусіди не розуміють, кажуть: "Знайшов би собі жінку і грівся би в неї під боком".

На горі стоять дві нові хати. Неподалік — плавильна піч, ковальський молот і гончарний станок.

— Козаки наші всілякими народними промислами займаються — кують, ліплять, малюють, — Олександр відчиняє двері.

Веде до хати скульптора Руслана Найди, 42 роки. Усередині двоє чоловіків оббивають стіни дошками.

— Мої діти до 3 років тільки козаків бачили. Як уперше зустріли чоловіка без вусів, то думали, що то жінка, — розказує Руслан. — Спочатку тут усе в страшному стані було — бур'яни, високі дерева. Працювали кожного дня з ранку до пізньої ночі. Навіть про їжу забували. У нашому поселенні багато козаків жили, та чимало з них додому повернулися. У селі навіть бензину не можна купити, найближча заправка за 50 кілометрів. Людям, які звикли до цивілізації, тут важко.

Зараз ви читаєте новину «"Як уперше зустріли чоловіка без вусів, думали, що то жінка"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути