Поблизу Виноградова на Закарпатті п'ятеро жінок продавали гриби — білі, маслюки, опеньки. Я не втрималася та сфотографувала мініатюру з сільського життя. Коли жінки дізналися, що я з газети, їхня жартівливість куди й поділася. "Фотографуйте та напишіть листа до президента! — запально вигукнула одна. — Най подивиться, як люди заробляють на хліб".
У селищі Букове продаж полуниць та грибів — єдиний бізнес. Селяни у свята та будні сидять при дорозі й очікують машин. Тарілочка "лісових дарів" коштує півтори-дві гривні. Якщо пощастить, за день можна заробити двадцятку.
— Пенсія в мене 334 гривні, — скаржиться моя співрозмовниця. — А вдома троє дітей.
Вірі Погоріляк 54 роки. 30 з них відпрацювала в торгівлі. З майбутнім чоловіком познайомилася, коли справила повноліття. Гарненька буфетниця впала в око молодому працівникові георозвідки. Іван тільки-но повернувся з армії. За два місяці на весіллі гуляло все село.
Старша донька не допомагає – сама на межі злиднів
— Батьки робили в торгівлі. Жили ми небідно. Худоби було... — згадує Віра Юріївна. — А тепер у дворі чотири курки й один когут. Бережемо їх, не ріжемо, бо чоловіка яєчками годую.
— А де ваш чоловік?
— Удома, — зітхає співрозмовниця.
За старою сіткою, що слугує господарям парканом, побачила сірі змучені очі. На інвалідному візку сидів чоловік Віри.
— Це мій Іван, — промовила вона й заплакала.
Грудневої ночі 1987 року на подвір'я Погоріляків зайшли співробітники військкомату й силою забрали Івана до Чорнобиля. Тоді вже підростали 17-річна Оксана та 3-річний Іванко. Півроку роботи кухарем у радіаційній зоні не минули без сліду. Додому Іван Миколайович повернувся інвалідом 2-ї групи. Але працював шофером, годував родину, яка поповнилася ще двома доньками — Світланою та Ярославою.
300 гривень, які вимагали в лікарні, Погоріляки не мали
Потім голова сім'ї зліг з інсультом й атеросклерозом ноги. Треба було негайно робити операцію. 300 гривень, які вимагали в ужгородській лікарні, Погоріляки не мали. Запалення переросло в гангрену, врятувати ногу не вдалося.
Віра Юріївна, яка розривалася між дітьми, роботою та чоловіком, не змогла приїхати до лікарні відразу після операції. Медсестра випхала Івана Миколайовича просто на вулицю.
57-річний чоловік не може ходити навіть на милицях. Після інсульту паралізувало майже весь лівий бік.
Старша донька вийшла заміж, має трьох дітей, але батькам не допомагає — сама на межі злиднів.
— Троє менших роблять по людях, — зітхає жінка. — Де прополють, де зберуть ягоди, де по господарству допоможуть. Як стала вільна Україна, чоловіка взагалі позбавили соціальної допомоги. Відібрали другу категорію чорнобильця, дали третю. Тепер ми отримуємо однаково — по 334 гривні.
З двору почувся стогін, що переріс у крик. Ми вибігли на вулицю: Іван ридав на цілий куток.
— Ну за що се? Чому моя 13-річна дитина відробляє по чужих, а я сиджу тут, ніби проклятий?
— І так щодня. Не може вибачити собі, що сидить, доки ми намагаємося вижити, — розповідає жінка, повертаючись на дорогу. — Завтра Успіння та храмовий день у Виноградові. Продам гриби — буде свято, не продам — будемо як завжди...
Віра Погоріляк зайняла своє робоче місце — великий сірий камінь на трасі Букове — Виноградів.
1 
1
Коментарі
2