— Випікаю пряники щотижня. Кладу в тісто мед. Він додає пластичності та щільності. Пряник зберігає чіткий рельєф, — розповідає 63-річний Володимир Маркар'ян з Полтави. 10 років виготовляє дерев'яні пряничні форми. До 22 січня в столичному Музеї Івана Гончара проходить виставка його робіт.
На побіленій стіні висить понад 30 дощок. На них вирізьблені тварини, трипільські символи, козак Мамай, святий Миколай.
— Ритуальне печиво з рельєфним зображенням до нас прийшло з Далекого Сходу, — каже Володимир Маркар'ян. — На Київській Русі перші зразки пряничних дощок належать до Х–ХІ століть. Кожен регіон має свої зображення. Для Золотоноші на Черкащині це коні, птахи, риби. У селі Великі Будища поблизу Полтави зображали Христа і сонце. Традиційним для всієї Полтавщини є дерево життя. Дощечки інколи дарували дітям. Хлопчикам — із коником, дівчатам — із пташками.
На столі в прозорих пакетах лежать медові пряники. Мають випуклі зображення сови, святого Миколая, язичницького бога.
— Раніше не було цукру, — продовжує Маркар'ян. — Люди підсолоджували їжу медом. Головними солодощами на свята були пряники.
Дерев'яна форма коштувала дорого. Могли корову поміняти на дощечку зі складним візерунком. У кожній хаті їх не тримали.
На форму в мене йде від дня до тижня. Спочатку вирізаю малюнок. Потім дерево покриваю рослинною олією й висушую. Тоді тісто не приставатиме.
Володимир Маркар'ян показує свою улюблену дерев'яну форму. Вона темного кольору, поділена на дев'ять частин. На ній вирізьблені птах, кінь, риба, вазон і квіти.
— Форма називається розгонною, — пояснює чоловік. — Такий пряник розламували на шматки і роздавали людям по завершенні свята. Форма має темний колір, бо виготовлена з груші — найбільш щільного і міцного дерева. Однак його перед різьбленням потрібно сушити близько 30 років.
Для пряничних форм підходять листяні породи дерев. Найчастіше використовую липу. Вона легко піддається. Люблю горіх. У ньому й груші можна робити дрібні деталі.
2 
35413
Коментарі