У співака 38-річного Андрія Данилка, який виступає в образі Вєрки Сердючки, є двоє синів — Михайло та Іван. Така інформація з'явилася в медіа. Хто мати і по скільки років хлопцям — невідомо.
— Старшого сина він назвав на честь діда по маминій лінії, а молодшого — як свого батька. Він так завжди хотів, — кажуть в оточенні співака.
— Данилко — одна з найзакритіших персон в українському шоу-бізнесі. Він має коло знайомих і більше ні з ким не спілкується. Можливо, він став батьком завдяки штучному заплідненню. Зараз це модно у шоу-бізнесі, — припускає телеведучий Ігор Посипайко.
Ні артист, ні його продюсер Юрій Нікітін інформацію не коментують. Данилко зараз на гастролях у Росії. Раніше в інтерв'ю він розповідав, що створювати сім'ю поки що не готовий:
— Я ще не знайшов людини, яку полюблю. За 40 років так звик бути сам, що мене все влаштовує. Приходжу додому і розумію, що бачити нікого не хочу. Несу відповідальність тільки за себе. Сім'я — то інший рівень зобов'язань. Он Олександр Вертинський (російський співак і актор, помер 1957 року. — "ГПУ") під 60 років народив дочок і був щасливий. Може, і в мене все попереду?
Данилко ніколи не з'являється на публіці з дівчатами. Через це припускають, що він — нетрадиційної орієнтації.
— Як мене дратує це питання, — каже Андрій. — Я принципово не спростовую і не підтверджую чуток.
Андрій Данилко живе в самому центрі Києва — на Хрещатику, 25 у старій післявоєнній 13-поверхівці. Під'їзд №3 викладений рожевим мармуром, сходи з позолоченими поручнями. На стінах висять величезні дзеркала, на стелі — старовинні люстри. На дверях чергує кремезний охоронець. Повсюди висять камери. У середу опівдні під дверима під'їзду стоять чорний "мерседес" та спортивний "порше". На лавці двоє жінок під 70 років.
— Ми ніколи Андрія Данилка з дітьми не бачили. Він приїжджає і уєзжає завжди сам. Постійно в джинсах, чорній футболці й кепці. Його так і не впізнати. Ніколи не вітається. У магазин виходить лише вночі, — розповідає одна з жінок. Назватися відмовляється.
Позаторік у цьому ж будинку Данилко за $1,2 млн викупив ще два поверхи і тепер має 3-поверховий пентхаус. Там кілька спалень, кабінет, кухня з'єднана з їдальнею і гримеркою. Має хатню робітницю.
За 26 км від Полтави на хуторі Клименки живе 76-річна Світлана Волкова, мати Андрія Данилка. Автобусом від обласного центру до нього їхати 40 хв.
— Чула, в Данилка справді є діти, одненьке точно, — говорить жінка у квітчастій сукні. Себе не називає. Разом із дочкою їде в село Калашники. — Але він їх до матері не привозить, все більше до старшої сестри Галини в Полтаву. Там весело, а в Клименках немає ні молодьожі, ні річки, ні лісу.
Автобус зупиняється на повороті до хутора, дорогою між полями йти 4,5 км. За весь час проїжджає один моторолер та п'ять велосипедистів.
Дім матері Андрія на вул. Шевченка. Обнесений подвійним двометровим парканом зі старого побитого шиферу. У дворі пасуться кури. Видно дах літньої кухні, хату, побілений цегляний погріб та дерев'яний хлів. На городі напіврозібрана теплиця. Світлана Волкова виглядає молодше свого віку, голова запнута хусткою.
— Ви хто? — придивляється. — Що хочете? Спілкуватись не буду. Нічого й не питайте, — розвертається, зачиняє за собою двері.
— Про дітей Данилка нічого не чув, — говорить сусід через хату 83-річний Володимир Іванович. У розтягнутих плавках з колодязя набирає воду. — А Світлана живе відлюдно. Коли зустрічаємося, вітається — на тому й усе.
У затінку на дерев'яній лавці ховаються від спеки двоє чоловіків.
— З усього хутору Світлана найбільше з одною людиною теревенила, — говорить один.
Заходить на подвір'я будинку по вул. Шевченка, 5.
— Шура! — гукає. — Вийди на пару слів.
З двору виходить 78-річна Олександра Твердохліб. Спирається на два потріскані дерев'яні ціпки.
— Те, що в Андрія два сини є, то брехня, — каже. — Нема. Ну, може, де на стороні, але, по крайній мірі, Свєта про них не знає. Бачилася з нею десь місяць тому. Каже, переживає, що в Андрія немає дітей. Просить його женитися. А він відповідає, що і в 50 не пізно. Сідає на лавку.
— Та й навіть, якщо були б діти, то сюди не привіз би, бо села не любить. Самого тут 20 років не було. В Полтаву до сестри Галини їх також не возив би, вони у жахливій ссорі, — шепоче. — Галька така, що заряди в пушку і стрель. Сама не робить, матері майже не помагає, жила за братові гроші. Коли приїжджала до нього в Київ, Андрій має там дві чи три квартири, облазила всі закутки. Свєта розповідала, якось Андрій наскладав п'ять тисяч грошей і поклав у журнал. Галька їх витягла. То з тих пір Андрій каже матері, щоб Гальці й копійки не давала, бо тоді і їй помагати перестане.
Олександра Федорівна переводить дух. Чухає палицею ногу.
— Свєта тримає велике хазяйство: кури, індики, качки. На городі постійно працює. Іноді їздить до сина.
У Полтаві по вул. Рози Люксембург, 57 у власному будинку мешкає 47-річна Галина Гришко, сестра Андрія Данилка. Брата не бачила понад 5 років.
У будинку брудно, під стінами два старі дивани, полиця з трьома рядами відеокасет із затертими назвами. Посеред вітальні столик, завалений журналами й газетами. На підвісній стелі павутина.
— На бардак не обращайте внимания, у нас ремонт идет, — говорить Галина. Очима й підборіддям схожа на брата. — Зараз із Андрієм не спілкуюсь, бо у нього відключений телефон. Андрій не одружується й не заводить дітей через роботу. У нього завжди на першому плані була кар'єра, — каже Галина.
Сусіди з нею не спілкуються.
— Вона кажеться нормальною, но і якоюсь странною, — крутить пальцем біля скроні фарбована блондинка. По вул. Рози Люксембург, 51 мітлою прибирає двір.
2 
1
Коментарі
20