Вісім років тому яхтсмен Валерій Петущак, 66 років, із своєю дружиною Наталією Македон, 66 років, здійснили навколосвітню подорож на дев"ятиметровій яхті "Лелітка". За 1399 діб вони пропливли 30 тисяч миль, три океани і 12 морів.
Зараз "Лелітка" стоїть у Києві, в яхт-клубі на Осокорках. Капітан запрошує прогулятися в ній по Дніпру. Наступного року Петущак збирається в другу навколосвітню подорож.
Пан Валерій високий, худорлявий, із сивою борідкою. Дозволяє називати себе по батькові — Дісановичем.
— Усе це маємо з"їсти, — ставить на борт господарську сумку з провізією. — Дружини не буде, погано почувається.
Каюта на "Лелітці" така низька, що голова торкається стелі. У кімнатці туляться дві кушетки і складний стіл. На стінах — маленькі ікони і фотографія президента Ющенка.
Дісанович віддає швартови. Двигун пищить, і яхта зупиняється. Помічник Дісановича Джордж — Георгій Лук"янчук — гребе веслом до пірсу. Дісанович перевдягається у плавки, бере маску і пірнає в холодну воду. Виявляється, на гвинт намотався трос від буя. Капітан бере сокиру і знову пірнає. Ми випливаємо на середину Дніпра і напинаємо вітрила.
Скільки коштує така яхта? — питаю.
— Мені вона обійшлася у 20 тисяч доларів, а за кордоном коштувала б 60–70 тисяч, — примруджує око капітан. — А от уже 12-метрова коштувала б 200–250 тисяч. За освітою я кібернетик, але друг із Саратова запропонував мені перейти з інституту в страховий бізнес. На зароблені гроші я купив "Лелітку". Хоч потім мав фінансові проблеми. Але якщо чекати, доки збереш усі гроші, — ніколи у море не вийдеш. Джордже, накривай на стіл! — гукає він Георгієві.
А сам розповідає, як "Лелітку" готував до одиночної подорожі.
— Лише із ввічливості запропонував дружині плисти, а вона погодилася, — сміється. — Боялася, що не повернуся живим.
Джордж передає з каюти металеві чарки з коньяком, ковбасу, сало, сир, помідори.
— Найнадійніші чарки, — Дісанович бере одну. — Скляні перебили.
Ми випили, і Дісанович пригадав, як у Чорному морі потрапив у шторм.
Пригощали гостей омлетом
— Речі в каюті попадали, складали їх похапцем. "Лягай на койку, — наказав я Наталі. — Пузом догори, щоб нічого не давило". Три дні вона лежала в анабіозі, тільки водичку пила. Ми набрали в дорогу картоплі, круп, горілки. Тушонку везли навколо світу, а доїдали вдома, — сміється. — Дуже берегли. Пригощали гостей омлетом зі смаженою цибулею і тушонкою. Усім подобалося, просили рецепт. А одні забрали собі порожню банку на згадку.
Дружина не хотіла вернутися?
— Спочатку хотіла зійти в Болгарії, після шторму. Але трохи від"їлася на березі й погодилася пливти далі. Потім відмовилася на півдорозі до Канарських островів, бо до яхти дуже близько підійшов кит. Біля Австралії потрапили в 12-бальний шторм. Наталя подумала, що замість неї міг би поплисти наш син Михайло. Але той відмовився. Я сказав їй, що ми можемо потонути. І вона заспокоїлася.
Давно ви разом?
— Познайомилися 1 вересня 1954 року, в школі. Я побачив у класі найменшу дівчинку й закохався. Бідова така, була комсоргом класу. У голові одні комсомольськіє дєла. У 20 років ми знову зустрілися. Обоє вже були одружені...
Питаю Валерія, у що обходиться навколосвітня подорож.
— На березі за місяць витрачали 500 доларів — на стоянку, харчі. А в океані все безплатне. Кілька разів кінчалися гроші. У Австралії я пішов підробляти. До друга, у зварювальну майстерню. Без мене він мав 500 доларів на тиждень. За два тижні ми почали заробляти разом три тисячі. А ще за місяць отримували 13 тисяч. Він запропонував мені третину своєї фірми. Я хотів на три роки лишитися в Австралії, але Наталя відмовила.
— "Лелітці" фізкульт-привіт! — гукають троє хлопців у темних окулярах з яхти "Біла ґава".
Валерій махає їм. Каже, що найважче — у Червоному морі.
— Ішли два місяці, вітер зустрічний, хвилі скажені. Точних карт не мали. Праворуч Саудівська Аравія — боялися, щоб нас не заарештували. Ліворуч — узбережжя Африки, з рифами.
Питаю, чи багато п"ють мандрівники.
— Запас горілки на "Лелітці" не вичерпується. Це найкращий спосіб завести знайомство. Стоїш серед сотні яхт один — під українським прапором. Правильна тактика така: чарки — маленькі, із закуски — тільки крекер.
Чому ви не стали професійним моряком? — питаю.
Дісанович тяжко зітхає.
— Я волю люблю. А риболовецьке судно — це тюрма, де треба виконувати накази.
Звідки у вас таке по батькові?
— Із календаря. Дід побачив список імен, які вийшли з ужитку, й назвав одного сина Дісаном, а другого — Дідимом. Наталя колись прочитала, що у кельтів Діс — бог неба.
1939 — народився у Донецьку
1962 — робота в Інституті кібернетики ім. Глушкова
1962 — одружився з Іриною
1963 — закінчив Київський політехнічний інститут
1964 — народився син Сергій
1974 — з"явився на світ син Михайло
1983 — одружився з Наталією
1990 — у складі екіпажу яхти "Дніпро" пройшов Тихий океан від Владивостока до Нової Зеландії
1991 — голова правління страхової компанії "Славія"
1994–1998 — навколосвітня подорож на яхті "Лелітка"
1999 — голова правління страхової компанії "Рокада"
8 
35413
Коментарі
2