— Скільки вам потрібно часу? Я вже дві доби не спав. Зі Слов'янська поїхав до Києва — вирішував різні організаційні питання. Лише кілька годин тому повернувся до Львова, — каже 45-річний Андрій Антонищак, командир Першого батальйону Національної гвардії.
Зустрічаємося навпроти міської ради на пл. Ринок у центрі Львова. На вигляд втомлений, час від часу тре очі. Говорить, на розмову має близько години. Запрошує на чай до ресторану неподалік.
Дорогою запитую, чи чув, що вночі в Луганську під час антитерористичної операції загинули 49 українських десантників. Антонищак зупиняється. З кишені чорних класичних штанів витягає сенсорний телефон.
— Секунду, це щось не то. Алло, слухай, тут кажуть, що в Луганську літак підбили, — дзвонить. — На жаль, на жаль. А з наших хтось був? Не було, — ховає мобільний.
Чи потрібно таку ціну платити за Донбас у складі України?
— Там живуть такі самі українці, як і ми. Не можна на них ставити хрест. Ті, кого вони обирали, де зараз? Тігіпки, Царьови, Януковичі їх просто кинули. Люди розгублені, кажуть: ми проти цього, цього, цього. Відповідаю: "Супер. Хлопці, а за кого ви?" Не знають.
Заходимо до ресторану. Антонищак тисне руки музикантам, які стоять за мікрофоном посеред великого залу. Сідаємо за столик. Андрій замовляє трав'яний чай і 100 г віскі з льодом.
Національна гвардія у Слов'янську — з майданівців?
— У нас у Першому батальйоні були 224 бійці, 80 відсотків із них — майданівці. Після революції хлопці пороз'їжджалися по домах, відпочили. Почули клич, що формується батальйон, взяли до рук зброю замість бит. На днях ми повернулися на ротацію. У Слов'янськ подався Другий батальйон — також майданівці. Формується Третій. Ще 20 відсотків у нашому батальйоні — ті, хто не був на Майдані, жили зі своїми родинами, але співчували нам. Тепер не змогли далі стояти осторонь.
Батальйони набирають із людей, які, можливо, зброї ніколи не тримали. Як їх готують до боїв?
— Підготовку проходили в селі Нові Петрівці під Києвом. Мала тривати три тижні, але ще на тиждень затрималися. Не так важливо натренуватися фізично, як здобути бойовий дух. Після загибелі генерала Сергія Кульчицького (2 травня вертоліт, у якому летів, підбили терористи. — "ГПУ") я зі Слов'янська забрав батальйон. Залишилося півроти на блокпості в Ізюмі. Побули декілька днів у Львові й повернулися: ми всі дуже прикипіли до патріотичного обов'язку. Включаю телевізор, звідти кричать: армії нема, цього нема, того нема — неправда. З нами була 205-та аеромобільна бригада. Її командир настільки військова людина, що коли кажуть: нема армії, стає образливо.
Після підготовки у Нових Петрівцях нас зібрали на загальні збори, де підписали договір, що ми — резервісти. Ми стріляли значно швидше, ніж військові. Вперше це трапилося у Павлограді Дніпропетровської області.
Мали бути пліч-о-пліч з ВВШниками. Майданівці спочатку протестували: це — менти, вони проти нас стояли. Роз'яснили всім: зараз не повинні нічого з'ясовувати. Всі сили маємо скерувати проти агресора з Росії. Він є сильніший ворог, ніж ми — один одному. За два дні ненависть зникла.
Як жителі Донбасу реагують на гвардійців?
— На початку антитерористичної операції нам дали завдання — говоріть з людьми. Добралися до селища Билбасівка за 10 кілометрів від Слов'янська. Прийшли десь 350 місцевих — жінки, п'яні мужики, наркомани. 9 годин розмовляли з ними. Крик, страх, жах, у всіх на устах: підемо в Європу і нам буде триндець. Чоловіків прошу тих, хто був хоча би у Польщі, підняти руку. Ніхто. Кажу: ви ж не бачили, що таке Європа. Відповідають: ну так, але нам казали. Люди загнані у тупик — нічого не розуміють. Кричать: ви — "Правий сектор", — сміється. — Бойовики ж, яких ми брали в полон, були не в адекваті. Чи п'яні, чи наколені — невідомо. Їм усе одно, де воювати: у Сирії, в Іраку, Афгані чи в Україні. Гроші отримали і їх відпрацьовують, при тому відпрацьовують серйозно. Не хочу лякати, але підготовлені дуже серйозно, стріляють точно й чітко. Ні з ким з них не розмовляв, бо вони не в тому стані, щоб говорити.
Яка антитерористична операція зсередини?
— Здавати таємниці не маю права. Але багато речей не подобається. Зокрема, немає повної взаємодії між групами військ. Але треба розуміти: у нас не було армії 20 років, вона тільки зараз формується. Генералів я би всіх нафіг познімав. Оті полковники, підполковники, які зараз стоять на блокпостах, — їх треба ставити на місця теперішніх генералів. Тільки тоді буде толк.
Рада оборони Прикарпаття не дозволила відправити на Донбас батальйон територіальної оборони без спецзасобів. Кажуть, без бронежилетів та касок вони — гарматне м'ясо.
— Звісно, хотілося б, аби армія була краще оснащена, забезпечена. Але звідки візьмуться кошти? Кожен, хто зараз не на Донбасі, має казати: з певних причин не можу йти воювати, але мій кум може. Я куплю йому бронежилет, каску. На війну повинні йти всі хлопці від 18 років. Говорять, вони не мають досвіду. Досвід набувається, навички проявляються у ході війни. Інколи зі зброєю поводяться так, наче все життя воювали. Спрацьовує інстинкт самозбереження.
Ми спілкувалися з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим. У житті не зустрічав більш людяного урядовця. Приїжджає на блокпости і не гнеться під кулями. З хлопцями щось їсть, п'є чай, а після того каже: знаєте, чого у вас не вистачає? М'яса. Після від'їзду відправляє туди шашлик.
Чи зможе влада навести порядок на Донбасі?
— Порядок настане, коли між Росією та Україною міцно закриємо всі брами, перекриємо кордон, скажемо: все, хлопці, до побачення, вам до нас ходу нема. Там треба місцевого розумного політика, як на Дніпропетровщині Ігор Коломойський.
Винних у смерті Героїв Небесної сотні покарають?
— Чи посадять тих із колишньої влади, не знаю. Щодо тих, хто виконував накази, особисто я змирився з однією річчю: якщо людина візьме зброю і піде зі мною на війну, я пробачу.
9-та сотня кожні дві хвилини втрачала бійця
— Коли я був на Майдані, мій син видивлявся мене по телевізору. Дружина казала: хочеш побачити тата — шукай на телебаченні, — розповідає Андрій Антонищак. Три місяці провів на столичному Майдані. Очолював 9-ту Сокальську сотню.
— Тоді моїм бізнесом займалася дружина. Усі кошти пішли на Майдан. Там і на війні жодного разу не задумувався над питанням життя та смерті. Ще на Майдані сказав: хлопці, ми або підемо у тих масках, в яких ходимо, або доведеться помирати. Всім більше подобався другий варіант. Силовики поводилися, як звірі. На Інститутській розстрілювали нас упритул. Кожні дві хвилини ми когось втрачали. З нашої сотні у строю залишилися 28 чоловік.
Командував 224 бійцями
Андрій Антонищак народився в місті Новий Розділ на Львівщині 23 червня 1969 року. Закінчив технікум механічної обробки деревини, а 2009-го — Міжрегіональну академію управління персоналом. Має приватне підприємство "Галм'ясоком". Голова громадської організації "Я — львів'янин". Координатор всеукраїнської акції "Ні — банківському свавіллю".
Півтора місяця брав участь в антитерористичній операції у Слов'янську Донецької області. Командував Першим батальйоном Національної гвардії із 224 бійців. Зараз формує Третій батальйон.
Живе у Львові. З дружиною Наталею мають 17-річного сина Сергія та 7-річну доньку Анастасію.
3 
1
Коментарі