У вівторок символ помаранчевої революції баба Параска ходила в Києві на Хрещатику. У фіолетовій кофті, чорній сукні в червоні та жовті троянди. Із дешевою сумкою в руці. Біля бронзового козака-Мамая зупиняється — в сумці дзвонить мобілка.

— Та ні, ти мене на Майдані зустрінь, — каже комусь. — Бо я заблуджуся.

Знайомимося. Вона осмикує кофту, поправляє хустку.

— Я не баба Параска, — зауважує. — Я є Параска Василівна Королюк. До такої баби, що по жебрах ходить, мені ще далеко! Але вже раз так називают, то так мусит бути.

Цікавлюся, що вона робить у Києві.

— Та намічається, що революція буде. За "Нашу Україну", десь так через місяць, — пояснює.

На грудях у Параски Василівни — орден Княгині Ольги ІІІ ступеня, значки "Гвардія революції" і "Блок Юлії Тимошенко".

— Я їх не розділяю, — пояснює. — Ні президента, ні Юлю. Я їх всіх люблю.

Говорить баба Параска тільки про політику. Але погоджується порозмовляти й про життя.

Є кури, качки, коровка, поросятко

— Є кури, качки, коровка, поросятко, — розповідає про господарство. — Гектар паю. Всьо є.

Коли її немає вдома, за господарством доглядають донька й зять. Шкодує, що через дощі не встигли викопати картоплю й буряки. Сподівається з буряків мати мішок-два цукру: аби не залежати від цін, які, переконана баба Параска, піднімає Віктор Янукович.

На неї починають звертати увагу люди. Якась дама, проходячи, кидає щось дошкульне про президента. Баба Параска вдає, що не чує.

А як ставляться до вас у селі?

— Ставляться добре, питають, чи буде самостійна Україна. Село наше, Дорогичівка, не дуже велике. У нас — ще колгосп, є цегельний завод. Влада зі мною рахується, бо я за справедливість. Із 14 років у колгоспі працювала: і на буряках, і дояркою — 36 років. На лісозаготовки на Північ їздила. Так що наробилася важко. І Бог мені за те дає здоровля і сили. Так, як хотіли Віктора Андрійовича стравити. А Бог таки не теля. І він, Богу дєкувати, здоровий.

Із президентом бачитеся?

— По телефону інколи розмовляю, а бачила останній раз у церкві, на День незалежності. Дуже розстроєна була, плакала, аж Микола Катеринчук мене вмовляв. Тоді ж бачила Катю Ющенко й дітей. Ну, не бачила Андрійка і дочки від тої, першої. А якби хто від Януковича ішов навпроти мене, то перейшла б на другу сторону.

Чим іще цікавитеся, крім політики?

— Маю церкву, трьох дочок, шестеро онуків. Але цікавлюся все їдно політикою. І всі мене підтримують — діти, онуки, зяті. Хороші зяті, роботящі. Не п"ють, не курять. Тоже переживають за Віктора Андрійовича і  Юлю. Доньки роблять на цегельному заводі, хоч там зарплати мізерні. Одна дочечка робить у больниці, трошки хворіє. А онуки ходять до школи. Уся моя пенсія іде на них. Казали, що мені її підвищили — брехня. І про дорогу, газ, що мені провели, — теж брехня. От і сьогодні — хіба Віктор Андрійович знає, що я приїхала? Ні. Я в знайомих по Майдану зупиняюся.

На її хустку сідає великий метелик. Вона не помічає: розповідає, що по телевізору може дивитися лише виступи Ющенка, Порошенка, Луценка і Тимошенко. А з естради любить Руслану. Усе решта  "тралі-валі".

Зізнайтеся, чому приїхали до Києва?

— А я так. Побуду дома тиждень-другий і дальше їду. Бо треба взнати в штабах: і в "Нашій Україні", і в БЮТівців, — що тут і як.

Тобто, поїздка інспекційна?

— Да, — погоджується вона. — Я лиш сьогодні приїхала. Можна сказати, ще ніде не була. А восени збираюся вести боротьбу.

Хвалиться годинником із логотипом "Нашої України". Каже, що то подарунок Ющенка. Інший її доньці подарувала Тимошенко. Декламує, ніяковіючи:

— Най їх охороняє Божа ласка, цього в нинішній день їм бажає Королюк Параска.

1939, 5 травня — народилася в селі Кошелівці Заліщицького району на Тернопільщині
1959 — вийшла заміж; працювала в колгоспі в рільничій бригаді й на фермі
1962 — народилася донька Ганя
1968 — з"явилася на світ донька Світлана
1982 — народилася донька Маруся
1989 — вийшла на пенсію
1998 — переїхала у село Дорогичівка
2004 — стояла на Майдані від початку до кінця помаранчевої революції
2005 — нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня

×