29-річна Емілія Сидор запевняє, що вона — єдина жінка серед львівських ковалів. Запрошує до кузні свого приятеля та однолітка Святослава Лева. Власної не має:
— Це велика розкіш. На стометрове приміщення треба близько 200 тисяч доларів. А добрий коваль заробляє від тисячі доларів на місяць. Правда, зараз замовлень поменшало через кризу.
У кузні на території Львівського заводу сільськогосподарських машин через щілини у стінах і напівзасклені вікна свище вітер. Стелі дуже високі. Пахне залізом.
— Ви думали, буде романтика? — запитує Лев. За оренду приміщення він платить 2,5 тис. грн щомісяця. Емілію пускає працювати, коли не має термінових замовлень.
Сидор одягає засмальцьований робочий фартух. Волосся ховає під чорною хусткою. У брудне дзеркало, прибите до дверцят старої шафи, не дивиться.
Із підшипників виходять гарні браслети
— Зимою тепліше вдягаємося, — розпалює сірниками і газетою полум"я на спеціальній підставці — "жаровні", з-під якої дме повітря. Від вогню прикурює сигарету.
Говорить дуже голосно, аби перекричати шум витяжки.
— Улітку тут спека нестерпна. Ніде сховатися. Подруги з Австрії коли приїжджають, дивуються, в яких умовах я працюю. Люблять фотографуватися біля великого автоматичного молота. Але машина всього не зробить, треба під руками відчувати, як краще вдарити, — починає стукати по металу 6-кілограмовим молотком. — Бувало, і кувалдою стукала. П"ять років тому в кузні працювала по 16 годин на добу, мала різні замовлення — від лопати до воріт.
Емілія кує біжутерію: браслети, персні, прикраси на шию. Сама носить у вухах два тонких срібних кільця.
— Найдорожчий перстень продала за 50 доларів. Я не роблю на продаж. Хіба як хтось попросить.
Показує три персні, які принесла з дому. Приміряє. Вони чорні.
— Я із цвяхів часто переробляю. Багато їх знаходжу на пунктах прийому брухту. Там як пориєшся, знайдеш не лише залізо, а й мідь, латунь. Я ще в дитинстві тягнула додому все, що під ногами знаходила. Особливо любила підшипники — з них гарні браслети виходять. Якось робила з підшипника браслет одному панкові. Такий страшний вийшов — він був у захваті, — сміється. — Байкери замовляють персні масивні, важкі браслети з шипами. Свій перший перстень бережу. Зробила його вісім років тому зі сталі. Назвала "калапуцькою". Це щось таке покручене, незрозуміле.
Каже, ніколи не змогла б підкувати коня.
— Чомусь у народі побутує думка, що як коваль, то відразу підкови кує і коней підковує. Коня треба знати, відчувати. Це вже зовсім інше ремесло. А ми не так ковалі, як художники по металу.
Виходимо з кузні. Емілія знаходить під ногами кілька залізяк.
— Робив решітку, замовник побачив зайві "вуха", довелося обрізати, — пояснює знахідку Святослав. Емілія ховає метал у сумку:
— Колись із них будуть прикраси.
2 
1
Коментарі