Навпроти Верховної Ради в Києві православні Московського патріархату розбили наметове містечко. Вимагають скасувати ідентифікаційні номери, заборонити аборти і дати дозвіл на встановлення каплиці перед Верховною Радою. Кажуть, на цьому місці на зрізі липи їм явився образ Божої Матері.
У наметах вони облаштували гуртожиток на 15 місць і кухню. Ходять до сусіднього громадського туалету в Маріїнському парку. Він закривається о 21.00, тому всю ніч доводиться терпіти.
— Ми прийшли сюди торік 7 липня, — говорить киянка 48-річна Олена Петрук. — Круглосуточно молитви читаємо. Хочемо, щоб скасували коди. Бо це — число диявола. І в Писанні сказано, що перед кінцем світу всі, кому присвоїли код, будуть горіти в пеклі. А ми хочемо, щоб усі люди спаслися.
Олена Володимирівна веде до намету, де висить табличка, що це — власність депутата-комуніста Євгена Царькова. Усередині кілька жінок моляться біля ікон. У цьому ж приміщенні є три збиті з дощок лежаки для паломників, які приїжджають з інших міст. Трохи далі — дві кімнати для жінок і чоловіків із двоярусними ліжками. Кожна розрахована на шість осіб. Збоку облаштована кухня і трапезна. Жінка готує суп і кашу у двох 20-літрових каструлях.
— Я від кода відмовилася, коли моя дочка онука народила, — говорить Олена Володимирівна. — Дитині при родах придавили череп, загнивати почав. Врачі казали, що не виживе. Я кинулася до одного старця, а він сказав мені у трьох монастирях замовити сорокауст за младєнца. І коли я верталася з третього монастиря, то онука з дочкою виписали з лікарні. Після того я повінчалася з чоловіком, бо ми тільки розписалися в молодості. Але перед тим прийшлося чин покаяння пройти — бити по тисячі поклонів щодня. За життя без вінчання і за аборти. Ми стали всією сім'єю в церкву ходити, і дочки, і зяті, і чоловік від кодів відмовилися.
До церкви заходять люди. Моляться біля ікони і виходять.
— До нас і депутати заходять, — каже монах 25-річний Антоній з Одеси. — Бачив одного, він по телевізору часто виступає, а як його звати, не знаю. Вона у Верховній Раді працює. Щоранку зайде до нас помолитися і на роботу біжить. Ми розказуємо всім, що проти кодів стоїмо. Коли я відмовлявся від коду, мої сестри сказали, що я больний на голову. У нашій родині всі невіруючі. Тільки моя прабабка монахинею була. А мама не хотіла, щоб я монахом став. Іконостас, який я вдома зібрав, у сільський туалет викинула. Після того вона сильно руку молоком ошпарила. Тоді повірила, що мої ікони — не просто картинки. Я після того випадку в монастир пішов.
Біля храму поливає висаджені квіти 60-річна Любов Присяжнюк. Вона живе у наметах із перших днів. Допомагає Олені на кухні, ходить на ринок.
— Я від кода через суд відмовлялася, — каже Любов. — Працюю в школі, якось директор прийшов і сказав нам бумажки попідписувати. Я й не читала їх, бо ж довіряю директору. А то документи на код оказалися. Я і ще кілька вчительок потім у податкову ходили, просили забрати в нас ті коди. Прийшлося судитися з ним. Поставили нам у паспорт штампики, що ми можемо зарплату і пенсію без коду получати. Моя дочка теж без нього живе. Я в церкві справку взяла, що вона з родини віруючих. І в університеті їй не пластиковий диплом дали, а бумажний, як всім при Союзі давали. І син зі справкою із церкви у воєнкомат пішов, то йому дозволили не служити.
Олена солить кашу навхрест, читаючи молитву "Отче наш". Каже, коли чистить бульбу, читає молитву над кожною картоплиною.
— Різати її треба на чотири частини від землі до неба. Земля в картоплі там, де більше вічок.
15 травня наметове містечко під Верховною Радою демонтували. Міліція заборонила його відновлювати. Місце, де стояли намети, засіяли травою. Віряни забрали спальні мішки і матраци, ночують на лавках Маріїнського парку, поблизу Верховної Ради.
— Ми тут будемо стояти скільки треба, бо лик Божої Матері на липі досі є. Тут хоч би капличку треба поставити, — каже Олена Володимирівна.
2 
1
Коментарі
21