Листоноша 45-річна Катерина Мельник із села Верхів Острозького району Рівненщини розвозить пенсії кіньми. Пішла працювати на пошту три роки тому. За цей час навчилася правити бричкою по кризі й критися від злодіїв.
— Щоб робити поштаркою в селі, треба бути артисткою, — запевняє. — Часом везу по 15 тисяч гривень, то чіпляю хустку і прикидаюся бабою, яка їде з хутора. Ніколи не знаєш, хто перестріне.
Катерина Миколаївна має бричку, сама запрягає коня.
— Назбирали з чоловіком грошей і купили Гнідого, — гладить тварину по шиї. — З ним спокійніше. Колеги їздять велосипедом або пішки ходять. А в мене — дім на колесах.
Щодня возить газети й товари до сусіднього Завидова. Туди веде ґрунтова дорога, яка після дощу перетворюється на болото. Село стоїть посеред поля. У ньому менше сотні жителів.
— Лише самотні та пенсіонери, молодих мало. Я їм і новини сільські привезу, і макарони. Мою бричку здалека пізнають, зустрічають гарячим чаєм. Обід із собою не беру — люди нагодують. Для Гнідого в бричку кладу сіна.
6 км до села бричка їде годину. Кінь тягне повний віз продуктів та мийних засобів.
— У Завидові є свій магазинчик, але вибір там поганий. Та й товари лежать довго. Учора один дід наказав, щоби привезла 2 кіло рису, 3 кіло вермішелі, ячної крупи, цукру, консервів. Порошок для прання вожу. Привезла одній бабці пенсію. Вона живе без газу, а грубку палити чимось треба. Просить дрова нарубати. Знайшла їй хорошого хлопця з Верхова. Він не лінивий. А бабця йому віддячить.
Селяни просять заплатити по рахунках за газ та електрику, щоб не їхати до сільради.
— Моїх бабусь налякали запрошення на президентські вибори, — сміється. — Подумали, що прийшли нові рахунки і треба платити. Старих людей більше цікавить радикуліт, ніж політика. Пообіцяю теплих колгот привезти. Бабця заспокоїться і щаслива почеше до хати.
Якось за мною гналися троє 20-річних хлопців
Катерина Миколаївна возить за пазухою балончик із сльозоточивим газом.
— Ніколи одною дорогою не їду, коли пенсії вожу. То одною стороною село об"їду, то другою. Товар ховаю під ковром. Формену куртку поштарів не ношу. Надягаю стару, закутуюся в хустку, наче баба. За пазухою тримаю газовий балончик. Якось за мною гналися троє 20-річних хлопців. Як почнеш тікати — одразу зрозуміють, що є причина. Минулої зими вхопив ззаду за кожух якийсь мужик і трясе. Я загнула матюків — зразу відчепився. У дитинстві мене діти крепко ображали, то навчилася битися. Без того в житті ніяк.
Узимку листоношу часто супроводжує її 51-річний чоловік Петро. Допомагає розносити товари й стереже бричку
День Катерини починається о шостій ранку. Встає, годує птицю та худобу, робить чоловікові сніданок та вирушає на пошту. Має два вихідних — понеділок та середу, але все одно їздить у Завидів.
1 
1
Коментарі