— Природа зробила нас клонами, але всередині ми зовсім різні, — каже художниця 29-річна Катерина Очередько у столичному Музеї Тараса Шевченка. 21 січня тут відкрилася виставка картин і скульптур, створених близнюками.
Катерина Очередько із сестрою Тетяною стоять під стіною біля своїх картин. Жінок відрізняють тільки зачіски: у Тетяни волосся розпущене, у Катерини — зібране у хвіст.
— Близькі друзі нас із сестрою добре розрізняють, — розповідає Тетяна. — Всі інші плутають. На одній виставці до мене підійшла якась дівчина. Почала кричати: "Чому ти мене ігноруєш? Думала, ти — моя подруга. Вчора двічі тебе бачила, а ти навіть виду не подала". Вона не знала, що в Каті є сестра-близнючка.
А якось із сестрою зайшли в магазин. Вона вибрала сукню й пішла приміряти. За якусь хвилину продавщиця помітила мене. Спитала: "А де та сукня, яку ви щойно міряли? Щось не бачу її на манекені. Поверніть на місце, а то викличу охорону". Тут із примірочної вийшла Катя. Продавщиця почала вибачатися.
Сестри Очередьки малювати почали у 7 років.
— У першому класі попросила маму відвести мене в художню школу. Але сама боялася туди йти. Мама попросила сестру: "Катю, сходи з Танею на заняття разочок. Їй самій страшно". Сестра погодилася, та й залишилася там зі мною.
Навіть коли малюємо в різних місцях, роботи виходять подібними, однакова кольорова гама. Коли працюємо разом, домовляємося: ти малюєш це, а я — інше. Час поза малюванням стараємося проводити нарізно, щоб увечері було про що поговорити. Навіть на відпочинок їздимо окремо. Якось сестра поїхала відпочивати у Крим. Весь час телефонували одна одній одночасно і через це не могли додзвонитися. Щоб поговорити з Катею, просила маму її набрати.
У музей із двома охоронцями заходить екс-президент Леонід Кучма, 76 років. Він у темно-синьому костюмі, блакитній сорочці й на тон темнішій краватці. Його благодійний фонд "Україна" організував виставку. Працівниця музею просить Тетяну Очередько провести екскурсію для Леоніда Даниловича. Він вітається з дівчиною за руку, розпитує як живе.
Підходять до графічних картин сестер Очередько. На роботі "Полохливі голуби" зображена площа італійського міста. Її обсіли голуби.
— І чого ці італійці так голубів люблять? — каже Леонід Данилович. — Від них же нічого хорошого немає. Тільки гадять скрізь.
Дівчата усміхаються. Ведуть Кучму до скульптури 36-річного Петра Озюменка "Золотий мед". Біля фігури янгола стоїть вулик. На ньому сидять бджоли.
— Улей символизирует церковь, а пчелы — прихожан, — пояснює автор Леонідові Даниловичу. Той довго роздивляється роботу.
— Щось прихожан малувато, — по черзі торкається пальцями чотирьох позолочених фігурок бджіл.
— У дитинстві з братом Андрієм були дуже схожі, — каже Петро Озюменко. — Дивлюся на наші дитячі фотографії і не можу пізнати: де я, а де — брат. З часом стали дуже різними. Зараз ніхто й не повірить, що колись виглядали однаково.
— А ми і зараз дуже схожі, — каже 30-річний Єгор Зігура. Разом із братом-близнюком Микитою показують на виставці свої бронзові скульптури. — Якось треба було терміново їхати за кордон, а термін дії паспорту закінчився. Довелося їхати з братовим. Документи перевіряли чотири рази, але ніхто нічого так і не запідозрив.
Ліпити почали у 5 років. Батько займався скульптурою, постійно приносив додому багато пластиліну. Іграшок у нас не було. Робили з пластиліну величезні замки, фортеці й човни, на яких каталися пластилінові чоловічки. Замки мали кілька поверхів і кожен знімався. Всередині інтер'єр продумували до дрібниць. Із пластиліну ліпили навіть картини з портретами відомих князів. Усі думали, що це — роботи нашого батька.
Мінялися у школі хлопцями
Сестри-близнючки 18-річні Анна та Софія Купрієнко народилися у Броварах Київської області. Два роки живуть у Лондоні, де створили гурт "Блум твінс". Як моделі позують для європейських глянців, знялися в модному журналі "Воґ".
— Ми дуже схожі зовні, але різні за характером, — каже Анна. — Буває, мені подобається одна пісня, Соні — інша. Працює кожна над своєю, а потім складаємо обидві в одну.
У школі перевіряли своїх хлопців — мінялися на день місцями. Якщо вони не помічали підміни, все — були для нас втраченими.
До дошки Соня виходила замість мене на математиці. А я замість неї — на українській мові.
5 
1
Коментарі