— Здорові дядьки, а машинками бавляться. Лучше б їхали на город картошку садить, — незадоволено бурмотить собі під ніс київська пенсіонерка 72-річна Ніна Завгородня.
Поряд з її будинком на вул Кавказькій, 13а стартував Кубок трьох трас — Міжнародний чемпіонат машин на радіоуправлінні.
Біля клубу технічних видів спорту "Моделіст" збираються 60 учасників з України, Білорусі і Росії. На 300-метрову трасу з перешкодами виїжджають по 10 машин. Пілоти управляють ними із залізного подіуму.
— Машина обійшлася мені у 8 тисяч гривень, — розповідає 25-річний Віталій Литвин з Полтави. Він працює ковалем. Щомісяця із зарплати відкладає по 2 тис. грн на своє захоплення. — Після кожного тренування чи змагання на запчастини витрачаю по тисячі гривень. Професійної траси в Полтаві нема, тому тренуюся в парку. Коли знайомі чують, скільки я віддав за машинку, кажуть: "Краще б ти на ці гроші купив собі "копєйку". Хоч якийсь толк би був". Свою гонку ніколи б не поміняв на тачку. Коли керую нею, здається, що сам їжджу за кермом супершвидкісного авто. У парку діти часто просять дати їм пульт управління. Але я не дозволяю. Якось дав поїздити синові знайомих. Він на повній швидкості втаранився в дерево. Довелося повністю міняти корпус.
Один заїзд триває 5 хв. Авто гудуть і піднімають стовпи пилу. На трамплінах часто перевертаються і по кілька разів перекидаються в повітрі.
— Після кожних перегонів треба міняти гуму й підшипники, — розповідає херсонець 32-річний Станіслав Пацюченко, менеджер комп'ютерної фірми. — На це йде зо 100 доларів. Ціна запчастин приблизно така сама, як і для звичайних автівок, машина коштує 2 тисячі доларів. Вона в мене їздить на нітрометановому паливі. 4-літрова каністра коштує 300 гривень. Її вистачає на дві-три гонки. Моя модель розганяється до 70 кілометрів на годину. По вулиці не їжджу, бо гума швидко стирається об асфальт. Беру її з собою на дачу. Поряд є вертолітне поле з ідеальним покриттям. Якось із друзями влаштували там перегони. Дружина не проти мого захоплення. Каже: "Мій чоловік не п'є і не гуляє. Хай грається машинками".
— А моя мене постійно пиляє, — каже чоловік у чорній бейсболці. — Перед змаганнями купив новий двигун за 500 доларів, так вона мені заявила: "Краще б ти мені нові туфлі подарував".
По завершенні перегонів пілоти ставлять свої машини на розкладні столи. Пензликами змітають пісок і протирають корпуси вологими серветками.
— Після змагань треба машину повністю розібрати, бензином вимити всі деталі й зібрати заново, — розповідає киянин 23-річний Денис Кущев, керівник гуртка "Юний технік". — На це йде близько 12 годин. Займаюся машинками з 1997 року. Батько мав необережність взяти мене на змагання. Зараз разом захоплюємося гонками на радіоуправлінні. Тренуємося двічі на місяць. Моя машина розганяється до 100 кілометрів на годину. Недавно влаштували змагання із звичайними спорткарами. Моя машина фінішувала першою. Динаміка її розгону — 2 секунди. Спорткарам до цього далеко.
Киянин 8-річний Олексій Голубок здмухує пісок із крил свого "Баггі". З днища витягає акумулятор і ставить його на зарядку.
— Моя машинка дуже міцна, бо в неї замість заліза — неокарбон, — розповідає хлопець. — Запускати машину вдома батьки не дозволяють, бо вже розбив двері буфета й ледь не розтрощив дзеркало на шафі.
У змаганнях перемагає Максим Масальський із Білорусі. За 45 хв. його автівка проїхала 89 кіл. Завершальний етап перегонів відбудеться в Одесі у червні. За участь у змаганнях спортсмени платять по 50 грн. Зібрані гроші дістануться переможцеві.
Трасу будували чотири роки
— Довжина траси, на якій влаштували змагання, — 300 метрів, — розповідає організатор змагань 31-річний Ігор Дуженко. — На її будівництво витратили 30 тисяч гривень, будували чотири роки, самотужки збирали гроші. Спочатку траса нагадувала звичайну ділянку землі. Ми її переорали, завезли сюди 240 тонн глини й кілька тонн піску. Все перемішали й утрамбували. Перешкоди будували відповідно до правил асоціації автомобільного спорту України. У них прописані висота трампліна й кут нахилу. Перешкоди переробляли по три-чотири рази, бо машини на них постійно переверталися й вилітали за межі траси. Не можу сказати, яка ділянка найскладніша. Усе залежить від пілота. Професіонал не перевернеться навіть на найскладнішому трампліні.
6 
1
Коментарі