— Жить вместе решили, когда на Пасху были на спецзадании — следили за человеком, который мог быть шпионом, — розповідає волонтер Майдану 27-річна Єлизавета Шапошник.
24 травня вона одружилася з 31-річним Віталієм Поповим.
— Віталій родом з Якутії, — каже Єлизавета. — У Київ приїхав на Новий рік. Потрапив на Майдан і вирішив залишитися. Весілля ми теж відсвяткували на Майдані.
Ліза — інвалід, має ДЦП. У столицю приїхала з міста Дружківка на Донеччині шукати роботу. З 1 грудня працює волонтером на Майдані. На її честь назвали групу волонтерів-поварів.
— Його вузькі очі мені подобаються. Якось я запропонувала розказати один одному щось про себе. Щоб, якщо вб'ють, хтось пам'ятав, — згадує наречена. — Коли він почав про себе розповідати, я говорю: "Не хочеться, щоб такі люди з України їхали. Давай одружимось". У нього очі — по п'ять копійок. Не вагаючись каже: "Давай". Виявилося, Віталік давно хотів зробити мені пропозицію. Думав, що в мене зіркова хвороба і не схочу з ним спілкуватися.
— Відмовилася від традиційної весільної сукні. Обоє одягли вишиванки і штани кольору хакі. На срібних обручках зробили гравіювання у формі шин.
— Коли їхала в Київ, не думала, що вийду заміж. Тут усі женуться за грошима і статусом. Кому треба така дівчинка, як я, з обмеженими можливостями. Майдан змінив людей, показав, що важливі не гроші, а людська мораль.
Віталій Попов — бухгалтер. В Якутії працював за фахом і програмістом. Його прапрабабуся була у лавах Української повстанської армії. 1944 року її вислали у Росію. Після амністії залишилася в Якутії.
— У загс їздили БТРом, — говорить Єлизавета. — Їжу на весілля готували на Майдані. Всього було достатньо. Смачним вдався борщ, а ще картопля, салати, коровай і торт. Увечері смажили шашлики. Один із прихильників Майдану допоміг винайняти квартиру. Зараз працюємо в аналітичному центрі "Правого сектора". На Донбас не повернуся, родина мене не розуміє. На весілля їх не запрошувала.
— Лиза была на обследовании во Франции, когда мне о ней рассказали, — каже Віталій. Говорить російською з акцентом. — Перший раз, коли побачив її, була змучена так, що ледь стояла на ногах. Але така гарна, обличчя ніжне. Сказала, що голодна і хоче шаурму. Я побіг на Хрещатик і приніс шаурми. Хотів їй зробити пропозицію, але грошей не було навіть на квіти. Я ж волонтер, заробити не мав де. Батьки раді, що одружився з українкою.
На весілля молодятам подарували путівку в один із санаторіїв Вінниччини.
— У медовий місяць поїдемо в Карпати чи на Волинь. Якби Крим не відібрали, з'їздили б на море. Я в житті не бачив теплого моря. У нас є моря, але там навіть влітку не поплаваєш, — каже чоловік. — Я зробив вибір — Україна і Ліза. Якщо буду сумувати за домом, то поїдемо в Якутію разом. У нас на батьківщині наречену привозять на коні. Батько на руках несе її майбутньому чоловікові. За це наречений дає батькові, якщо хоче хлопчика, то кований ніж, якщо дівчинку, то віяло. Це подарунок за першу дитину.
3 
1
Коментарі