64-річна художниця Емма Кшуташвілі живе сама у двокімнатній квартирі в центрі столиці, за квартал від Володимирського собору. 10 років тому її 82-річну матір збила машина. Водій втік із місця пригоди. Невдовзі Емма перебрала материні речі і знайшла два зошити з її віршами.
— Я не знала, що мама писала вірші.
Емма переклала їх українською і видала п"ять збірок.
14 років художниця була прикута до ліжка. У 34 роки її паралізувало. 24 роки тому мати Дарія Токашвілі перевезла Емму з Тбілісі до Києва. Тут Емма почала ходити.
Вона в чорному светрі та брюках, правою рукою спирається на милицю. Скаржиться, що два тижні тому померла від інфаркту її спаніель Джуна. Біля ніг треться руда кішка Тася. Господиня вибачається за безлад у квартирі. Каже, три тижні не приходить прибирати соціальна робітниця. А сама вона не може нагнутися. Приносить джезву з кавою, розливає в чашки:
— Пийте, потім поворожимо на кавовій гущі. Мама зі мною поводилася як з дитиною, — пригадує. — Захворіла я в 34 роки, перед весіллям. Лікарі думали, що це грип. Згодом виявили запалення спинного мозку із зараженням крові. Мама обтирала мене маслом від пролежнів, згинала ноги, щоб не викривилися.
У Київ ми перебралися через м"який клімат. Тут жив мій дядько. Кинув красуню-грузинку Ольгу й одружився з українкою Тамарою. Помер день у день через рік після смерті Тамари. Ольга, коли дізналася, повісилася.
Батько не дозволяв хрестити мене
Просить зняти зі стіни портрет матері, щоб витерти пил. Звідти падає синій пасок від костюма, в якому хоронили матір. Каже, небіжчика не слід класти в землю зв"язаним, взуття теж має бути без шнурків.
— До заміжжя мама мала нареченого Ніколоса. Він був нащадком грузинських князів. Рідня виїхала до Франції, а він залишився. Його вислали до Томська, де й помер. Через нього матір ночами допитували в НКВС. А потім вона зустріла батька, Івана. Запав на неї з першого погляду. Домігся, щоб її не чіпали. Дарія була йому вдячна, а потім закохалася. Тато був старший за неї на 10 років. Коли його призначили в Азербайджан, пішла проводжати його на вокзал. Сіла з ним у поїзд. Згодом прислала рідним листа, що одружилася.
Ніколосу, каже Емма, мама присвятила вірш "Сліди любові".
— Показала мені, а я розсміялася. Вона ніколи не показувала своїх віршів. Мамусю, вибач, — Емма встає і хреститься перед маминим портретом. — Писати вона почала, коли батько загинув на війні. Заміж більше не вийшла, хоча мала багато ухажорів. Задобрювали мене, цукерки приносили. Я їх любила, а мама на мене сердилася.
Розповідає про бабусю Анну, яка була донькою священика.
— За гарне навчання в гімназії отримала Біблію в металевому окладі з тисненням. Ми привезли її в Київ. Від часу сторінки почали кришитися. Боялися, що вона вся розкришиться, тому продали колекціонерові. У мого діда було кілька магазинів, миловарний завод. Після революції все віддав, просив тільки залишити будинок, бо мав п"ятьох дітей. Його розстріляли, хоча пішов на завод чорноробом.
На шиї Емми висять ланцюжки. На одному — маленький хрестик, яким її хрестила бабуся Анна. Інший подарували друзі. Носить і золоте сердечко від мами, кулон із маленьким діамантом, медальйон із портретами батьків. А ще кулон із Мадонною — подарунок нареченого.
— Батько був старим більшовиком, не дозволяв хрестити мене. Але бабуся не послухалася. А в 40 років мене охрестили ще раз.
Допиваємо каву. Емма каже, що чашку з гущею треба перевернути від себе і поставити на тарілку. Пояснює: дно чашки — це серце, знизу від ручки — минуле, зверху — майбутнє.
— Коли я хворіла, подруга притащила з Батумі вірменку-ворожку. Вона дала мені аркуш, списаний тлумаченнями кавових візерунків. Сказала, що я художниця, тому швидко розберуся. Ворожу вже 30 років, і все збувається.
2 
1
Коментарі