31-річний Ігор Ненько — перший українець, який переплив Ла-Манш, протоку між Англією і Францією. 5 серпня подолав у холодній воді 33 км за 10 год. 29 хв.
У вівторок о 17.20 Ігор прилетів із Лондона в київський аеропорт Бориспіль. О 18-й він вийшов у зал із братом Сергієм, 39 років. Високий — під два метри, міцної статури, загорілий, на лівій руці — білий слід від годинника. Одягнений у шорти, сорочку, спортивні босоніжки та бейсболку.
Наступного дня ми зустрілися в Торгово-промисловій палаті, яка надала Неньку фінансову підтримку.
Розмовляємо в чужому кабінеті за офісним столом. Ігор займає "директорське" крісло.
— Кілька днів чекав запливу, бо протока була бурхлива, — розповідає. — Вода холодна, 15–16 градусів. Течія змінює напрямок кожні шість годин. Почувався наче в пральній машині. Двічі починалася морська хвороба, я ж звик плавати в басейні. За три години настав критичний момент. Зрозумів, що більше не можу. Здавалося, що пливу не в той бік, неправильно гребу. Хоча з човна заспокоювали: все гаразд. Наприкінці запливу зустрічна течія тримала мене 45 хвилин на одному місці.
Ігор розповідає повільно, увиразнюючи розповідь чіткими жестами.
— Заплив починається з "пляжу Шекспіра" в місті Дувр. Туди ми дісталися на човні. Стали за 50 метрів від берега, — відміряє відстань ребром долоні на столі. — Я вискочив із човна й поплив.
Про що думали?
— Ні про що. Мав тільки одну ціль — дістатися французького берега.
Може, перехрестилися?
Він реготнув.
— Берег Франції видно тільки за дуже гарної погоди, — розповідає вже про заплив. Були моменти, коли переставав бачити. А було таке, що не хотів нікуди дивитися. У човні біля мене плив мій брат, помічник і російський плавець Павло Кузнєцов, який мав плисти за два тижні після мене.
Що вам казали з човна?
— Питали, що я хочу їсти. За графіком годують щогодини. Після восьми годин запливу треба їсти кожні 40 хвилин. Але коли зупиняєшся, важко почати знову плисти. Уже не хочеться, — додає й опускає очі.
І як же вас годували?
— На ходу. Це досить смішно. Витрачаєш на це не більше хвилини. Плавець не має права торкатися бортів човна. Тому пластикову пляшку з солодким чаєм чіпляли через карабін на ліску спінінга. Пив 30 секунд. Їв лише банани — на раз укусити. Їх мені подавали в чашці, на палиці, — знову реготнув. — Головне, щоб не торкнувся води, бо солоний банан несмачний. Давали ще шоколад, але через холодну воду він не розчинявся в роті, тож мусив його випльовувати. За 10 годин і трьох бананів не з"їв.
Яким стилем пливли?
— Вільним. Брасом плив тільки коли жував. Бо це повільно.
Про що думали?
— Як зрадіють мої родичі, друзі, якщо я допливу. Пригадував улюблені мелодії, але не повільні, а динамічні. Деякі з"являлися в голові самі, бо плив із певним ритмом. Відганяв думки, скільки ще лишилося. Найважче в кінці: бачиш берег, а до нього ще півтори години. Я заборонив нагадувати мені про час. Перед запливом попросив тільки, щоб мене хвалили. На човні теж було нелегко — 10 годин на малій швидкості, сильно гойдало.
Пам"ятаєте момент, коли торкнулися берега?
— Припиняти плисти можна, коли рука торкнеться дна. Але час фіксують, коли ти повністю виходиш з води.
Коли вийшли, не впали?
— Ні, я стояв, — сміється. — До мене почали підходити люди на пляжі, вітали.
Поліції не було?
— Федерація супроводу плавців домовляється з французькими й англійськими береговими службами та прикордонниками. Тому візи не треба.
Як дісталися назад англійського берега?
— Мене забрав гумовий човен. Дали теплий одяг, спальник, поклали на палубу. Не хотілося ні говорити, ні думати, ні їсти.
А як готувалися до запливу?
— У Києві всю зиму плавав у басейні Політехнічного інституту. Брат розписав мені графік. А з березня тренувався в Полтаві на відкритій воді, у Ворсклі. На початку травня поїхав до Євпаторії — поплавати в холодній воді, 9–10 градусів.
Дніпро перепливали?
— Ні, чомусь навіть на думку не спадало, — дивується він.
Кажуть, аби не замерзнути у воді, треба наростити жирок.
— Обов"язково. Але в мене його і так достатньо. При зрості 188 сантиметрів важу 104 кілограми. Їв рис із різними добавками, каші, макарони, сир, овочі, фрукти. А м"яса не їм, я вегетаріанець.
А кораблі ходять під час запливу?
— Повно! Але капітана кожного корабля попереджають про плавців. Хоча були моменти, коли судна підпливали дуже близько. Одного разу повертаю голову — а на мене суне величезна баржа. Але я плив далі. Якби ще й за це хвилювався...
Розповідає, що торік теж плив марафонську дистанцію, на час: 12 годин. Проплив 38 км 800 м. Переміг. Але заплив був у басейні.
— Плисти від бортика до бортика нуднувато. Я ніколи не заведу рибок в акваріумі! — заразливо сміється.
У басейні теж годували з вудок?
— Там їжа стояла на бортику — фрукти, мюслі, енергетичні напої. Від мюслів мене почало нудити. Правила ліберальні: можеш хоч вийти з басейну і поспати. Декотрим уже після 8 годин плавання ставало зле.
Що вам дав заплив через Ла-Манш?
— Я став щасливою людиною.
Подолали б протоку іще раз?
— Ні.
1975, 14 червня — народився у Слов"янську на Донеччині
1977 — сім"я переїхала в Олександрію Кіровоградської обл.
1982 — зайнявся плаванням
1998 — закінчив Харківський університет, фізико-технічний факультет
1998 — науковий співробітник Харківського фізико-технічному інституту
2002— працює в Цюріху (Швейцарія) у харчовій лабораторії фірми "Саяна"
2003 — марафонський забіг Миру
2005 — перемога у марафонському запливі в Цюріху (Швейцарія)
2006 — переплив Ла-Манш
3 
1
Коментарі