У поліському селі Стобихівка Камінь-Каширського району на Волині з майже тисячі мешканців 434 — діти. Семеро жінок мають звання матері-героїні. Останньою зірку від президента отримала 46-річна Марія Мороз, яка сама виховує 16 дітей.
Ватаги дітлахів гасають вузькими вулицями Стобихівки.
— У нас більшість сімей євангелістської віри, — розповідає сільський голова 55-річний Іван Рекачук. Недавно його вчетверте переобрали. — Їм заборонено берегтися від вагітності. От і народжують, скільки Бог дасть.
У селі є православна церква, євангельський молитовний дім, медпункт, клуб і два магазини. Горілки не продають, віруючі взагалі не п"ють. До клубу теж мало хто ходить — у середу, суботу й неділю молодь відвідує релігійні "собранія".
Виживають селяни з лісу, мають 16 пилорам. Родини купують ліс "на корню", виготовляють європіддони, якими встеляють фури. Продають їх перекупникам з-за кордону.
Двоповерхова цегляна хата пані Марії стоїть на околиці села. Неподалік тулиться дерев"яний хлів. Біля нього запряжена у віз конячка, невеликий трактор. Поміж соснами з мотузків звисають 12 зимових курток. Одяг сохне.
— Здорові були, — вітається пані Марія. — Глядіть під ноги, бо дітлашня позбиває, — намагається впіймати шестирічного Мойсея.
Дерев"яна підлога в хаті встелена тканими килимками. Стіни обклеєні шпалерами в квіти й оббиті вагонкою. Пахне хвоєю та сосновою смолою. Зручно вмощуємося на канапі.
Чоловік лише рік у новій хаті пожив — помер
— Живеш, аби день до вечора, — зітхає господиня. — Нас у сім"ї четверо було. Батько помер, коли чотири роки мала... Із чоловіком познайомилася у Росії, буряки разом сапали. Через три місяці побралися. Привіз до свекрухи. Любили мене — перша невістка, за дочку їм була. Віру народила у 20 років. Щоби діти велися, перших трьох так і назвали: Віра, Надія, Любов. А далі — через рік і кілька місяців — по дитині. Дав Бог семеро синів і дев"ять доньок. Днів народження не відзначаємо, бо харчів не напасешся.
Малий Мойсей береться обстежувати фотоапарат.
— Будувалися десять років. Чоловік лише рік у новій хаті пожив — помер? — Марія глянула у вікно. — Отам — дитяча кімната: живе у ній вісім душ, сплять де повздовж, а де поперек ліжок. А он — кімната доньки Люби, із зятем Васею і дитиною. Син Данік восени одружився і переїхав до своєї хати. Вже дві кімнати скінчив.
Заходимо на кухню. На плиті булькотить борщ. Дві доньки чистять бульбу.
— Їмо всі разом, — поправляє косинки дівчатам. — Варивом не запасаємося. На сніданок, обід і вечерю готуємо переважно борщ і бульбу, дітям дуже смакує. На ранок смажили картоплю — три пательні. Кілограмів п"ять пішло. Сніданок готує Люба, інші діти до школи йдуть. Обід — Люба з Танею. А вечерю — хто під рукою.
— Я вам розкажу, хто чим порається, — зголошується 19-річна Тетяна. — Я прибираю у хаті, перу, корови дою, свиням варю. Коли Люба замужем не була, то вона порала. А зараз із дитинкою, то варить їсти. Он, бачили, куртки висять? Моя робота. Прального порошку два кіло пішло. Мати ціле відро купує, дев"ять кілограмів, вистачає на два тижні. Є машинка-автомат, німці подарували, але перемо й руками — речей багато.
На другому поверсі починає плакати малий Мойсей. Гуртом біжимо нагору.
На ранок смажили картоплю — три пательні
— Ох, бешкетнику! — Марія втихомирює малого. — Він слухняний, але грає на публіку. Виховую їх із Божою поміччю. Телевізора не маємо — віра не ухваляє, та й сама не хочу. Хай ходять на собранія, куди ми з дитинства ходили. Може, вони й хочуть телевізор, але поки живуть із матір"ю — мусять слухати. Звичайних книжок не тримаємо. А релігійної літератури вистачає. Аби був час читати: у селі ніколи за книжки думати.
Коли чоловік помер від інфаркту, — пригадує, — ми вже мали пилораму. Два гектари поля нас годують. Тримаємо коня, дві корови, теля, троє поросят, 20 курей.
Біля коня та на пилорамі син Тарас керує: у батька навчився. Купили ділянку лісу. Теж будемо виготовляти піддони. Маю пенсію — 580 гривень. На двох дітей по втраті годувальника отримую ще 330. Зараз прибавили, за цей місяць одержала 480. Разом набереться до тисячі.
Та на таку сім"ю хіба це багато? У мене семеро учнів: треба й зошити, і ручки, й одягнути, і взути. З Німеччини та Америки одяг нам шлють. Хочу в Київ їхати, Ющенкові подякувати за звання. Як не як, а 60 гривень до пенсії додали. Розповім, як важко живу. Хіба збідніє держава, коли платитиме пенсію по втраті годувальника не на двох, а на всіх дітей?
Із груповим фото на згадку довелося помордуватися: діти порозбігалися.
— Приїжджайте через два місяці на весілля, отоді всіх зазнімкуєте, — пропонує Марія. — Віддаю заміж Таню за Стьопу. Йому 24 роки, теж з багатодітної сім"ї: 14 дітей у них. Позичу тисяч зо п"ять гривень і відгуляємо у шалаші, за хатою. Горілки не буде, але душ 400 прийде. А потім чекатиму внуків. Їх у мене дев"ятеро, cкоро десятий буде.
У Волині найбільше багатодітних в селі Бірки Любешівського району. Там 40 сімей виховують по десятеро і більше дітей. У родині Романчуків — три матері-героїні. Родоначальниця цієї сім"ї — Агафія Романчук — отримала медаль "Матері-героїні" у 1949 році. Її донька Юстина і невістка Галина теж виростили по 11 дітей.
У Йосипа та Софії Фенів із села Карпилівка Ківерцівського району виросло 18 дітей: 13 синів і п"ятеро доньок. Остання дитина народилася на 22 році подружнього життя.
1960 — народилася в селі Нові Червища на Волині
1979 — вийшла заміж за 23-річного Андрія Мороза
1980 – народилася донька Віра
1981 — народилася донька Надія
1983 — народилася донька Любов
1984 — народилася донька Марія
1985 – народився син Данило
1986 — народилася донька Тетяна
1987 — народився син Тарас
1989 — народився син Рувім
1991 — народився син Віктор
1993 — народилася донька Олена
1994 — народився син Анатолій
1997 — народилися близнючки Софія та Соломія
1998 — народився син Дмитро
2000 — народився син Мойсей
2003 — народилася донька Лідія
2004 — помер чоловік Андрій
2 
1
Коментарі