61-річний Віктор Штець, мешканець Дзержинська, на Донеччині, на старість став ідолопоклонником. Притяг на подвір"я кам"яну половецьку бабу, встановив на постамент і кланяється щодня, кладе квіти, приносить яблука...
Мені розповів про нього знайомий історик Костянтин Коваль, земляк Штеця.
Дзержинськ занепадає. Розсипані п"ятиповерхівки, перегороджені збитими стовпами вулиці, тротуари у вибоях. Найбарвистіше, що я побачив там, — білборд Партії регіонів.
— Так, справді, я привіз бабу собі на подвір"я, — підтвердив Віктор Штець, відчинивши величезні металеві ворота до свого обійстя. Він був у синьому костюмі і чорному кашкеті. Обличчя, наче на іконі, — спокійне і щасливе.
Штець зрадів, що до нього приїхали. Поставив на стіл в альтанці дві високі пляшки домашнього вина. Приніс яблук з дерев"яного ящика біля дверей. Розмовляв українською.
— Знайшов я її в обійсті Олекси Єрьоменка, царство йому небесне, — розповів. — Валялася в нього в купі каміння, підпирала старий паркан.
— А історики не цікавилися знахідкою?
— Я сам історик, хоч усе життя механіком пропрацював. У мене два КамАЗи книжок у хаті. Таких баб тут безліч. Певне, колись десь тут капище половецьке було. У кожному городі на них наткнутися можна. А Олексій не знав, як з бабою поводитися, і поплатився?
Пан Штець зізнався, що везти бабу допомагали йому п"ятидесятники — батько з синами, сусіди. Важить вона 300 кілограмів. Дотягли на візку до воріт і кинули, жалілися, що гнітить вона їх, що недобра.
— Як Єрьоменко закинув бабу цю на задвірок, в його дім прийшло лихо, — вів далі господар.
— Ми з ним колись разом працювали на заводі: я — механіком, він — слюсарем. Спершу його дружину п"яний сусід убив. Він знову оженився, за рік. А друга жінка скалічіла, на милицях досі. Роботу він утратив, заліз у борги. Брат спився. А сам Єрьоменко тричі пробував на себе руки накласти. Зрештою кинувся під електричку.
Він підвівся, аби закрити собаку, який гавкав, заважаючи розмові.
— Тільки-но забрав бабу з його подвір"я, як там усе потрохи владналося, — продовжив господар, повертаючись до альтанки. — Навіть каліка-вдова заміж вийшла й виїхала звідси. Смачне, еге ж? — Він налив червоного вина у маленькі скляночки. — Я часто з людьми вином розраховуюся. І Єрьоменку дав за неї дві пляшки. Хоча реальна її ціна, я вичитав, тисяча доларів.
— А як ваші родичі поставилися до такої покупки?
Сусіди її жаліють: кажуть, в онуки мені, дивакові, годиться
— Жінка, а вона в мене молода, голосиста, завила на всю вулицю. Казала: невже і нам тепер біда буде. Заспокоїв її, пояснив, що знаю, як поводитись, аби баба добро приносила, а не лихо. Зробив їй п"єдестал і доглядаю щодня. Вранці вітаюся спершу з нею, а вже потім — із жінкою.
Дружини господаря вдома не було. Був лише кіт, який, здалося мені, боїться кам"яної баби посеред своєї території. Пан Віктор похвалився, що жінка в нього молода, красуня, схожа на дитину.
— Сусіди її жаліють: кажуть, в онуки мені, дивакові, годиться.
Він щасливо розсміявся.
— Вірите, відколи привіз бабу, і жінка добріша стала. Племінниця вдало одружилася, теж виїхала із Дзержинська. Гроші в мене завелися. А врожай який! Молодого вина зробив більше, ніж за п"ять попередніх років.
— Тижнів зо три тому мені наснилося, — мовив далі пан Штець, тримаючи склянку наче для тосту, — буцімто йду я понад нашою річкою, Казенним Торцем, а з-під осоки хтось на мене дивиться. Вранці прибіг я на те місце, а там у мулі ще одна баба — скіфська.
— Витягли?
— Ні, літа чекаю. Глибоко вона. Теж на подвір"я привезу. Хай буде дві.
Ми пішли з ним на Казенний Торець. З берега, в осоці, нічого не розгледіли, бо вода в річці піднялася.
Тоді він повів мене на вузький довгий місток. Але саме там, де мала лежати баба, вода була каламутна, і я нічого не побачив.
— Тиждень тому селяни на цьому місці ловили сіткою рибу й підчепили її. Підтягли за голову, але витягти не змогли, — розповів пан Віктор.
Повертаючись, ми зайшли на обійстя покійного Олексія Єрьоменка. Хата зруйнована. Паркану нема зовсім, цегла по подвір"ю, по бур"янах розкидана.
— Серйозна баба, — сказав я і вирішив до пана Штеця вже не заходити.
Коментарі