— Згноїли мені, гади, синочка. На сороковини в Київ поїду. Помолюся на могилі, — каже 63-річна Галина Мазурок, мати  38-річного Ярослава Мазурка. 17 листопада його поховали на київському Північному кладовищі. Чоловіка, схожого на Ярослава, правоохоронці звинувачують у вбивстві трьох охоронців столичного торговельного центру "Караван". Мазурок понад місяць переховувався. Його тіло знайшли 7 листопада у парку поблизу станції метро Сирець. Міліція каже, він сам пустив собі кулю в скроню.

21 листопада подвір'ям матері Ярослава в місті Кам'янка-Бузька на Львівщині бігає малий сірий пес. На мотузках і огорожі висить випраний одяг. У дворі прибрано.

— Нічого більше казати не буду, — господиня одягнена у теплий коричневий светр, на голові сірий берет. Нічого чорного, що свідчило би про жалобу. — Вже і так забагато наговорила. Тепер спати боюся. Вночі тільки шось зашурхотить чи гримне, то зриваюся з ліжка. Думаю, шо вже за мною прийшли.

Пускає собаку в дім, зачиняється на ключ.

— У Ярослава була скрита агресія, — розповідає його однокласниця, прізвища просить не називати. — Усе, що з ним відбулося, досить схоже на його поведінку. В школі був спокійним хлопцем. І компанія, з якою водився, теж була нормальна. Але в певні моменти міг вибухнути. Ніколи не забуду, як у 16 років вибив дівчині зуба. Вона щось не так йому сказала, а Славік зразу її в обличчя кулаком. Він тоді вже у Львові навчався в училищі. Зі школи з дев'ятого класу пішов. Займатися боксом почав. Після училища ганяв машини з-за кордону. Так заробляв. Перед тим як поїхати до Києва, зустрічався з однією дівчиною. Вона поставила його перед фактом, що вагітна. На другий день просто пропав. Аж через кілька тижнів з'ясувалося, що в столицю втік. Узагалі часто зникав, коли мав із кимось проблеми. Ніхто не знав, де Славік, навіть мати. З'явитися міг через кілька днів чи тижнів.

Класний керівник Ярослава — Емілія Ниїлко, що працює у школі №1 Кам'янки-Бузької, запевняє: її учень був спокійний.

— Ніколи ніяких жалоб на нього не надходило. Вів себе завжди тихо. Але, може, ніхто на нього не жалівся, бо боялися? Того вже сказати не можу. Вчився в міру своїх сил. Голову на плечах мав, але був середнячком. Отримував "трійки" і "четвірки". Хоч точно міг кращі. Виховувала його тільки мати, душі в ньому не чула. Всьо Ярославу купляла. Тіки прийде зима, то вже має нову куртку, і то модну. Батько пив сильно, тому сином майже не цікавився. Та горілка його і в могилу загнала.

В армії Ярослав Мазурок не служив. Участі в бойових діях в інших країнах, як стверджувала міліція, теж не брав.

— Відкосив від армійської служби, — поправляє на голові кашкета його дядько Мирослав Торба, 64 роки. — Сам він хлоп був здоровий, всьо при нім. З гумором всьо в порядку було в нього. То на медкомісії в окуліста відмазався. Сів перед ним. Той питає, як із зором у Ярослава. І він йому: "Дохторе, а бачите отам за вікном на кущі горобця? Бачите? А от я не бачу. Так і пишіть". Не взяли його служити.

×