Вінничанин 75-річний Аркадій Кінцель два роки мешкав у кам'яному підвалі в селищі Стрижавка біля обласного центру.
— Я посварився з жінкою, — зустрічає у напіврозваленій будівлі. — 26 років прожили з Любою. Вона не знала, що таке робота. Навіть за квартиру платити не ходила. Усе я сам робив, бо не хтів, щоб вона чимось переймалась. Як узнала, шо за мою землю можна отримати харошу суму, щодня довбала, щоб продав. Документи я ховав в тумбочці в нашій квартирі. Раз я до них — а їх нема. Питаю, де папка. А вона: "То мій участок. і я його буду продавати". Так і розійшлися. Люба мене вигнала.
До вхідних дверей на другому поверсі ведуть дерев'яні сходи. Одна кімната облаштована для життя, у другій — наполовину зведена стіна. Внизу кам'яний підвал. Замість паркана бур'яни й колючий дріт. Навпомацки пересувається приміщенням.
— Жінка поміняла замки в квартирі, де ми разом жили. І міліцію викликала, коли стукав, щоб впустила. Мусів переїхати з Вінниці у Стрижавку, бо не маю більше куди йти, — говорить Аркадій Анатолійович. — Діти на боці дружини. Ше маю сестру в Росії, вона каже, щоб я їхав до неї. Але в неї своя сім'я. Нашо їй ше ці заботи зо мною?
Господар бере палицю, водить перед собою, аби знайти дорогу. Йдемо до кам'яного підвалу, де він мешкав раніше. Невелика кімната з маленьким віконцем, цегляні стіни, дощата підлога. Тхне сирістю, лежать господарські речі.
— Дві зими тут жив. Попід стіну стояла кровать. Поставив маленьку саморобну пічку, щоб гріла, і їсти готовив. Сусідка кинула мені кабель, аби світло мав. Тоді ще був не зовсім сліпим. Як ударяли сильні морози, то вдягав три-чотири пари шерстяних носків, двоє штанів, два в'язані светри й куртку зверху.
Заходить сусідка Наталія Дронова, 56 років.
— Жінка прийшла, перерубала провід і зробила скандал сусідам за те, що помагаємо йому, — згадує. — З сусідами ввечері заглядаємо, чи світло горить, чи живий, питаємо, шо треба. Але лишній раз не хоче нікого бєспокоїти, переживає.
У кімнату з молотком у руках заходить сусід Микола Бєсєдкін, 63 роки. Прийшов, бо бачив, як хтось чужий зайшов на подвір'я.
— Їсти Аркадій брати не хоче. Хіба шо купити якої крупи чи хліба просить, — розказує Бєсєдкін.
— Мені молоко сусідка носить. Літри на тиждень хватає. Я багато не їм, а раз на три місяці голодаю по 10 днів для здоров'я, — розповідає Аркадій Анатолійович. — По мєлочі стіраю сам. Щось крупніше прошу товариша в машинці випрати. Воду ношу від сусідів, відра хватає на сутки, а як миюсь чи стіраю, то два треба.
Він у чистій сорочці, чорні туфлі начищені до блиску. Все життя працював інженером-інструктором, має 52 роки стажу. Отримує 1,5 тис. грн пенсії.
— Два роки тому почав зводити комнатушечку на другому поверсі. Хтів дві кімнати, кухоньку зробити. А жінка подала на суд, щоб я з цього участка зовсім виїхав і не мав до нього ніякого діла. Від нєрвів і переживань зір пропав.
У кімнаті встановлені три пластикові вікна, нові двері. На підлозі сміття, на столі пожовклі газети. У старому серванті у ряд стоять книжки, припалі пилом. У миснику вимитий посуд. На печі чорна від диму каструля та розкидані пластикові пляшки.
— Цей участок, 13,5 сотки, мені дали на заводі, де я працював. Усі документи були на мені. Мріяв для нашої сім'ї построїти тут хату, криничку на подвір'ї зробити.
Аркадій Анатолійович прожив із дружиною Любов'ю 26 років. Розлучилися 10 років тому, але жили разом. Мають двох доньок, менша спільна, старша — дружини від першого шлюбу.
— Ірочці свадьбу велику зробив, а як Вєрочка вчилася на швею у вінницькому коледжі, влаштувався аж у Рівному на роботу, щоб було чим платити. Вона потім стала наркоманкою. У 20 років зв'язалася з якимось лисим. Курити почала.
Любов Кінцель коментувати ситуацію відмовляється. Телефоном каже, що Аркадій чужа для неї людина.
— У нього немає ніяких документів. Дідок скрутився і плачеться собі, а його всі жаліють, — говорить.
1 
1
Коментарі