Випускниця Новоселицького ліцею на Буковині 17-річна Анастасія Борщ знає румунську мову, літературу та історію краще, ніж її однолітки з 26 країн світу. На міжнародній олімпіаді в Бухаресті, столиці Румунії, вона посіла перше місце.
— Румунська для мене рідна. У Новоселиці спілкуються і румунською, і російською, й українською. Останню вчу з трьох років, — говорить дівчина. Заходимо з нею у новоселицький супермаркет. Прошу продати дві батарейки до диктофона. Продавчиня розгублено дивиться — не розуміє. Анастасія румунською повторює моє прохання.
— Ось, бачите, як у нас, — забирає батарейки з прилавка. — Мої рідні не мають румунського коріння: тато родом із Молдови, мама — буковинка. Та з діда-прадіда вдома говоримо румунською, інколи російською. Я тепер батьків потрохи вчу української. Навчаюся у румунській школі, її помаленьку українізують.
Мати Анастасії 46-літня Лілія Борщ працює медиком у Новоселицькій райлікарні. Батько Іван Миколайович, 46 років, — приватний підприємець. 21-річна сестра Інна навчається у Буковинському медуніверситеті. Анастасія хоче стати стоматологом.
— Продовжу лікарську династію. Думаю вступати у Чернівці в медичний університет, — міркує, поки йдемо міським парком. — Не буду пов"язувати себе з філологією. На міжнародну олімпіаду мене запросили, бо перемогла на обласній. Важко було: тілько-но склала тести з української мови, наступного дня поїхала в Румунію. Там були учні з Йорданії, Монголії, В"єтнаму. Олімпіада тривала три дні. Писали тести в національному коледжі по чотири години. Потім — твір на основі цитати про єдину Європу, де не буде місця румунській мові. Організатори ходили між рядами і пригощали водою, солодощами. На перервах ми могли щось погризти. Жили в тризірковому готелі. Щодня возили на екскурсії.
У нашому класі з 15 учнів 12 претендували на медаль
Анастасія набрала 114 балів зі 120.
— Коли побачила результати, подумала: як могла так погано написати? Здалося, що то найнижчий бал. Завжди боюся подумати, що все добре — аби не наврочити. Із собою жодних талісманів не брала, я вірю в Бога. Додому не телефонувала. Одна дівчина дивувалася: "Якби я отримала перше місце, то передзвонила б всій Україні — просто набирала би незнайомі номери". А я вийшла на вулицю і не второпаю, що трапилося. Румуни чомусь не дуже відзначилися. У нас завдання були одинакові, але оцінювали їх по-різному. Нагородження організували в Музеї історії та архітектури під відкритим небом. Нас хлібом-сіллю зустрічали.
За перемогу Анастасія отримала грошову премію, мобільний телефон "нокіа" та путівку на відпочинок у Румунії.
— Торік переможцеві дарували 1000 доларів. Мені дали менше, бо криза. Скільки — таємниця. Нічого за них не придбала, тримаю білі гроші на чорний день. Новим телефоном не користуюся. Зберігаю як трофей.
Каже, що хлопця не має.
— Товаришів багато, а справжніх друзів мало. Та й часу на особисте життя нема. Рік готувалася до тестування у школі. Вчителі в нас питали, на якій мові предмети читати. Хімію викладали румунською, а я вчила на українській. Перед тестом за ніч прочитала всю книжку — постійно так готуюся. У нашому класі з 15 учнів 12 претендували на медаль. Із біології набрала 185 балів, з української мови — 183, а з хімії — 179. Отримала срібну медаль — до золотої забракло три бали.
3 
1
Коментарі