— Після служби в армії влаштовувався столяром у київське ремонтно-будівельне управління №16. У бригаді трудилася й Галя. За кілька місяців запросив на побачення. Пішли на індійський фільм "Слони — мої друзі". Відтоді ходили на всі індійські стрічки, — розповідає киянин Валентин Ванін, 82 роки. З дружиною 82-річною Ганною Григорівною відсвяткували діамантове весілля. У шлюбі 60 років.
Валентин і Ганна Ваніни призначають зустріч у двокімнатній квартирі в Києві. З кухні пахне картопляним пюре.
— Із Галею ми зустрічалися чотири місяці, — Валентин Іванович вмощується на дивані. Дружина сідає поруч. — На одному побаченні зробив їй пропозицію. Вона промовчала. Продовжував кликати заміж. За якийсь час сказала "так". Подали заяву 20 квітня 1958 року. Прийшли з роботи. Переодяглися й пішли в загс. Весілля святкували в гуртожитку. Галя зі своїми дівчатами накрила столи. Трохи посиділи й розійшлися.
Після одруження молодята жили окремо — кожен у своєму гуртожитку.
— Валентин приходив до мене. Та комендант завжди його виганяв, — говорить Ганна Григорівна.
— Якось пішов до чиновника, який тоді займався наданням житла молодим родинам, — каже Валентин Іванович. — Він накричав: "Для чого женився, як не маєш житла?" Але врешті поставив у чергу. Тоді завод почав будувати сімейний гуртожиток. Попросили виділити нам кімнату. Жили там два роки. Згодом наше підприємство звело п'ятиповерховий будинок. Дали ключі від двокімнатної квартири. Живемо в ній досі.
Подружжя виховало доньку Олену. Зараз їй 56 років. Мають онуків 22-річного Олексія й Тетяну, 30 років. Правнучка Вероніка цьогоріч закінчила перший клас.
— Коли Оленці виповнилося сім місяців, віддала її у дитячий садок. І вийшла на роботу, — каже Ганна Григорівна. — Чоловік допомагав. Сам ходив у магазин. Відрання займав чергу, щоб придбати їжу чи одяг.
— Любив купувати дитячі книжки, — додає Валентин Григорович. — Коли дочці було 5 років, навчив її читати, писати й рахувати. Вихідними ходили в парк, кіно чи на концерти. Брав Оленку на рибалку. Одного разу вона спіймала величезного карася.
До кімнати входить донька Ваніних.
— Якби не матір, то батька з нами не було б, — говорить Олена. — Якось він потрапив до лікарні — відмовила нирка. Мама 52 дні була поруч із ним. Із роботи бігла в лікарню. Спала у трамваї.
— Як чоловікові видалили жовчний міхур, він 19 днів лежав у реанімації, — розповідає Ганна Григорівна. — Йому вставили три трубки в живіт, щоб виходила жовч. Лікарі говорили: "Тільки не зруште їх, бо знову буде потрібна операція". Кілька разів на день акуратно їх піднімала, щоб покласти чисту пелюшку.
Жінка підсовується ближче до чоловіка. Він обіймає її за плечі.
— Секрет довгого сімейного життя — довіра, — додає Ганна Григорівна. — Валентин Іванович — мій єдиний чоловік за все життя. Ніколи навіть думки не було його зрадити. У його вірності теж не сумнівалася. Жодного разу не сварилися. Зарплату чоловік завжди віддавав мені. Тепер уже приносить пенсію. На що тратити гроші — вирішуємо разом.
У подружжя Ваніних є хата в селі Богданівка Яготинського району на Київщині. Залишилася від батьків. Торік ще самі садили город. Цьогоріч не подужали.
— Минулого літа фарбувала повітку, — розповідає Ганна Ваніна. — Впала з дитячого стільчика. Зламала ногу в коліні. Три місяці лежала в гіпсі. Тепер ходити важко.
2 
1
Коментарі